Вбити пересмішника

На фуршетi окрiм крем-соди хлопцям дозволили нарiвнi з учителями випити й по стаканчику вина. Надiйку теж запросили, але вона швидко наiлася торта, обригалася, i ii вiдправили додому. Костик з Олексiем розговорилися, i виявилося, що спiльних тем у них значно бiльше, нiж розбiжних. Обидва вiдмiнники, не люблять гучних компанiй, знову ж таки олiмпiади з лiтератури, найкращi твори у класах, призовi мiсця на конкурсах. Навiть дивно, що жодного разу нiде не пересiкалися.

– Ну, тепер уже точно! – сказав Костик Треплiвський.

– Точно! – пiдтвердив Олексiй Тригоренко.

Хтось iз вчителiв подав знак, мовляв, побалували малих, треба й самим вiдпочити. Хлопцiв вiдпустили на всi чотири, i вони пiшли до «Ластiвки» допивати за знайомство.

З того часу вони стали добрими приятелями. Для дружби iм не вистачало ну зовсiм трiшечки – вiдвертостi.

Закiнчивши школу, приятелi вирiшили вступати до одного вузу. На фiлологiчний. До вступних iспитiв вони готувалися разом. Нерiдко Треплiвський приходив до Тригоренка, вони заварювали шестилiтровий самовар чаю, барикадувалися у кiмнатi Олексiя й наполегливо працювали.

Начитували один одному диктанти, читали та перечитували украiнських та росiйських класикiв, критику, завчали вiршi Сосюри та поеми Франка, в ролях читали драми Лесi Украiнки, Старицького, Карого.

А одного разу навiть поцiлувалися. Ненароком. Зовсiм ненароком. Проте одразу обтерли рукавами губи й навiки забули згадувати про цей казусний iнцидент.

Поступили вони на один курс. Костя, щоправда, на платний – недобрав усього два бали.

Зрiзався на iсторii Украiни – заплутався у гетьманах, Лiвобережну Украiну назвав Правобережною, Полуботка сплутав з Орликом. Тригоренко довго втiшав Треплiвського, годував його коньяком, а екзаменаторiв називав екзекуторами та профанами.

– Тiльки все одно я пишу краще за тебе, – сердито гавкнув Костя Олексiю й вiдключився.

Тригоренко образився, але промовчав, тим бiльше – що вiзьмеш з п'яного, може, йому наболiло. Як вiн не виправдовував приятеля, але осад залишився.

Навiчно.

Почалися навчання. Безкiнечнi буднi студентського життя вимагали багато часу, сил та енергii, проте на писання час теж залишався. І Тригоренко, i Треплiвський друкували своi вiршi та короткi оповiдання у студентськiй газетi, ходили до рiзноманiтних лiтературних гурткiв, виступали на поетичних вечорах, вiдправляли своi опуси до журналiв.

На третьому курсi i Олексiй, i Костя ще спiлкувалися, але шляхи iхнi потроху розходилися.