Перейти темряву

Але iдея слушна: замiсть того, щоб розпитувати по подвiр’ях про якусь дiвчину, котра поiхала працювати чи вчитися до мiста й не повернулася, краще завiтати до крамницi i заговорити з продавчинею – безпрограшний варiант!

Автобус в’iхав у село. Приблизно так Марта його й уявляла: горбатi ганки, невеличкi скособоченi хати, на майданi перед зруйнованим поштовим вiддiленням – облуплений пам’ятник якомусь вождю. Колись пофарбований «срiблянкою», вiн скидаеться на напiвзiтлiле тiло – певно, жахливе видовище вночi. І – жодноi людини на вулицi.

Водiй зупинив бiля магазину. Марта вийшла, роздивилась. Над будiвлею, схожою бiльше на в’язницю – вiкна загратованi, металевi дверi вкритi iржею, – два написи, зробленi, певно, мiсцевим малярем: «Маркет», а нижче, у лапках, було додано: «Продмаг».

На щастя, дверi магазину були вiдчиненi.

Марта вiдкинула жовтi завiси з марлi й увiйшла досередини. Жiнка, що сидiла за прилавком, гортала «покет-бук» iз величезним рожевим серцем на обкладинцi й жувала огiрок.

Марта привiталася.

– Ви звiдки й до кого? – приязно, але наполегливо запитала жiнка, i Марта зрозумiла, що вчинила правильно: потрапила в самий центр поширення iнформацii.

– Проiздом… – коротко пояснила вона й обвела поглядом крамничку: рибнi консерви, банки з каламутним соком, льодяники «Монпансье» в круглiй бляшанцi… Немов машина часу вiдкинула ii на десять або бiльше рокiв назад.

«Монпансье» – це спогад про дитинство, коли, дiтлахами, вони на подвiр’i змагалися, хто бiльше ввiпхне до рота цих рiзнобарвних льодяникiв.

Марта купила круглу коробочку, потрусила нею над вухом – цукерки не торохкотiли. Мабуть, давно вже перетворилися на щiльний конгломерат, котрий треба розбивати молотком.

– Ви з мiста? – знову звернулася до неi продавчиня.

Їй кортiло поговорити, а ще бiльше – дiзнатися, до кого приiхала ця гарна молода жiнка.

– Так, – вiдповiла Марта й вирiшила розпочати гру.

– Ось приiхала та не знаю, що робити… – жалiбно вимовила вона, – доведеться звернутися до вас по допомогу.

Очi продавчинi радiсно зблиснули, вона сперлася грудьми на прилавок i витягла шию:

– Слухаю вас.

– Я розшукую одну молоду дiвчину, мешканку вашого села, – почала Марта, – а проблема полягае в тому, що особисто я ii не знаю…

– У нас тут давно нема молодих, усi розбiглися.