Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Кожноi години вiн стiльки разiв пiе, скiльки годинник показуе.

– Не чув я про такого когута, пане, – вiдповiдае Вилупок, – а хто чув, той i привезти може.

Пан вислухав Вилупка чемно, а тодi показав у вiкно:

– Подивися на тих повiшених – як не привезеш менi того когута, i тебе таке чекае. Я iх повiсив за непослух.

Пiшов Вилупок до лошака, гладить його i гiрко плаче.

– Чого плачеш, побратиме? – питае лошак.

– Бiда, повiсить мене пан, – вiдповiдае хлопець. – Брати набрехали, нiби я можу привезти такого когута, що пiе кожноi години по стiльки разiв, скiльки годинник показуе.

– Не журися, – каже кiнь. – Кажи пановi, най дае торбу грошей.

Дав пан грошi, Вилупок осiдлав коня i поiхав.

Принiс його кiнь на море, а там стоiть крамниця.

Каже лошак:

– Іди до корчми i купи сувiй полотна.

Купив хлопець сувiй полотна, взяв пiд пахву i далi поiхали. Вiд’iхали недалеко, а тодi лошак каже:

– Я дмухну на полотно, а тодi кидай його на воду.

Лошак дмухнув, Вилупок кинув полотно на воду, й зробився мiст.

– Голку не загубив, ту, що баба дала? – питае лошак. – Коли не загубив, кидай позад себе, аби забилася в полотно.

Кинув Вилупок голку, i рушили полотняним мостом.

Їдуть, а полотно попереду розмотуеться, а ззаду змотуеться знову в сувiй.

Переiхали на другий берег, взяв хлопець полотно пiд пахву – i далi в дорогу.

Довго чи недовго мандрували, а пiд лiсом побачили хату.

Каже лошак:

– В отiй хатi живе баба, в неi сидить на подi той когут. Іди, просися на нiч. Баба засне, а ти ще почекай, поки собака, який бабу стереже, вийде надвiр i все обнюхае.

Зробив хлопець, як радив лошак, впустила його баба до хати на нiч, а вiн не спить, чекае, коли баба засне. Вже й захропiла стара, але хлопець почекав ще, коли собака все обнюхае. Тодi вийшов з хати, приставив драбину, взяв когута за дзьоб – i тiкати. Прибiг до лошака, сiв на нього – i гайда до моря.

Та зболiла рука, в якiй тримав когута, i хотiв хлопець перейняти його в другу руку, але випустив дзьоб, i когут запiяв.

Почула баба свого когута, побила собаку, що не догледiв, а тодi сiла на ступу i – доганяти.

Чуе Вилупок великий гуркiт за спиною.

– Що бачиш позаду? – питае лошак.

– Бачу вогняну хмару.

– То баба за нами женеться. Дай дмухнути на щiтку, кидай ii позад себе.

Зробив хлопець, як радив лошак, i позаду зробився лiс густий, як щiтка.