Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Я буду без плаща i без золота, але вами буду орати, як кiньми.

Ослиця-дiвчина просить його:

– Перекинь нас у людей. І я буду тобi за жiнку, а ти менi за чоловiка. Служниця буде нам служити. Плащ твiй е, i серце вороняче вiддам тобi назад.

А була вона дуже гарна, та дiвчина. І вiн хотiв мати ii за жiнку. Узяв вiн тоi капусти, що перекидае на людей, та дав обом, i вони знову зробилися людьми. Дiвчина й каже:

– Ось твiй плащ. А серце я ще дам тобi.

– Не треба. Все одно, чи плюну золотом я, чи ти. Ти – жiнка моя, – сказав вiн.

І оженився мисливець на тiй дiвчинi. Жили вони дуже добре. Так живуть i сьогоднi, як ще не вмерли.

Чарiвна лiхтарня

Не знаю, коли i де то було, лише чув я вiд свого дiда, що жив на свiтi цар Чорнокнижник. Не було такоi книжки, аби вiн не прочитав, i не було такого, аби вiн не знав.

Одного разу став читати нову книжку i дочитався, що в царя з неблизькоi землi е дуже гарна дочка, але не може вона нi за кого замiж вийти. А в другiй книзi прочитав, нiби десь е така гора, що в тiй горi е дверi, а за тими дверима – царство, а в тiм царствi схована лiхтарня, а в лiхтарнi дванадцять дiвчат пiсень чарiвних спiвають.

Став цар далi читати. І з третьоi книги довiдався, що в однiеi вдови е дуже сильний син. Притулить вiн до тих дверей свою руку, i гора вiдчиниться.

Цар був хитрим i сам пiшов наймати того хлопця до себе на службу. Довго йшов чи не довго, а побачив на пасовиську, як десять хлопцiв б’ють одного, меншого, i нiчого не можуть iз ним зробити.

Крикнув цар, i всi десять, як горобцi, розлетiлися. Залишився той, що його били.

Став цар iз ним до розмови i дiзнався, що зустрiвся iз вдовиним сином, про якого читав у книзi.

– А за що били тебе? – питае цар.

– Та я сказав iм, що колись царем буду.

Чорнокнижник на тi слова не звернув уваги, а пiшов до його матерi, поклонився i почав просити, аби вiдпустила свого сина на рiк до нього на службу. Розплакалася бiдна жiнка:

– Та змилуйтеся, царю, якби не вiн, то я б давно не жила на цьому свiтi.

– Не плач, жiнко. Я тобi за нього стiльки грошей дам, що будеш ти гарно жити, i твоi внуки, i ще правнукам залишиш.

Царевi перечити не будеш. І хотiла чи не хотiла мати, але мусив син збиратися з царем у дорогу.

Пiшли вони прямо до тiеi гори, що в нiй е дверi, а за тими дверима – царство, а в тiм царствi схована лiхтарня, а в лiхтарнi дванадцять дiвчат пiсень чарiвних спiвають.