Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Сiв вiн на плащ, а плащ так i летить поверх лiсу. Пролетiв трохи хлопець i наказав: «Сiдай, плащ!» Плащ опустився на землю. Узяв вiн плащ, закинув на плече i пiшов далi. Ішов, скiльки йшов, i надибав будиночок. У вiкно дивляться старенька бабка i ii дочка. Побачила дочка молодого мисливця, i дуже сподобався вiн iй.

Та баба була чарiвниця. Каже вона дочцi:

– Виходь i клич його в хату. Вiн мае плащ, що на нiм летiти можна, i плюе золотом, бо з’iв вороняче серце.

Дiвчина виходить надвiр i кричить:

– Мисливцю, зайди до нас!

Вiн заходить, а баба каже:

– Ви йдiть з моею дочкою в другу кiмнату, а я приготую щось iсти й пити.

Заварила баба свое зiлля, кличе дiвчину й каже:

– Дай йому це випити, i вiн виплюне вороняче серце. А ти ковтни те серце сама.

Дала дiвчина мисливцевi того пиття, вiн випив i виплюнув вороняче серце, а вона взяла та й ковтнула. Баба каже дочцi:

– Є така гора, що на неi нiхто не може вилiзти. На тiй горi е багато золота i коштовного камiння.

Хлопець знав, що воронячого серця у нього вже нема, а дiвчина каже про ту гору. «Полечу», – думае вiн. Сiдають вони з дiвчиною на плащ, а баба тихо каже дочцi:

– Як вiзьмете там, що треба, то я нашлю на нього сон, вiн засне, а ти сiдай на той плащ i лети додому.

Так воно й було. Полетiли вони, набрали, що треба, та й баба наслала на нього сон. Захотiлося мисливцевi спати.

– Давай ляжемо, спочинемо трохи, а тодi поiдемо до дому.

Тiльки заснув, а дiвчина полетiла на плащi без нього. І лишився вiн на тiй горi.

Пробудився хлопець. Коло нього – нi дiвчини, нi плаща. І злiзти з гори не годен. Аж тут приходять три велетнi. Подивилися на нього, i один з них каже:

– Це що за черв’як?

– Стань на нього ногою i розчави, – каже другий.

А третiй сказав:

– Не треба. Лишiмо його. Як вiн i вiзьме щось на нашiй горi, то все одно не злiзе.

Та й пiшли велетнi. А вiн полiз на гору все вище i вище. І там зробився легкий, як пiр’iна. Довго мотав ним вiтер, поки не закинуло хлопця у царський город. Була нiч. Помацав вiн – капуста. Почав вiн ту капусту iсти. І перекинувся на осла. «Як я вже осел, – думае вiн, – то хоч наiмся цiеi капусти». Та намацав ще одну головку. Як почав ii iсти, то знову зробився чоловiком.