Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

А кiнь питае:

– Все чув?

– Чув. Але як я зможу дiйти до ранку до Дунаю?

– Сiдай швидше й поiдемо.

На свiтанку були вони на березi Дунаю. Промив очi, кiнь питае:

– Бачиш?

– Як крiзь товсте скло.

– Вмивай ще раз.

За другим разом побачив лiпше, а за третiм – повернувся зiр.

– А тепер куди поiдемо?

– Поiдемо до того села, що без води вимирае. Може, хоч який одяг дадуть, бо я голий.

Доiхали до села, а бiля криницi сидить старий дiд i плаче.

– Дайте, дiдусю, води!

– Де ж я тобi вiзьму, дитино? Одна-едина криниця була – та й та пересохла.

– Дайте менi якесь вбрання, драбину, сирового полотна, i будемо мати воду.

Принiс дiд все, що просив хлопець. Злiз вiн драбиною у криницю, витяг з нори чортове копито i вiдразу пiшла вода. І таке було джерело, що нараз криниця заповнилася i побiгла вода потоком. Люди втiшилися, бiжить худоба, всi п’ють, дякують йому, а вiн каже:

– Їдемо до царя.

Сiв на золотоголового коня i через якийсь час були в цiсарському саду.

– Що сталося? – питае цiсар.

– Золотоголовий хлопець iз золотоголовим конем у саду спить!

Цiсар зiбрав вiйсько, оточили сонного з усiх бокiв, аби не втiк. Сам цiсар пiдходить i питае:

– Хто ти такий?

– Я – лiкар, – спросоння вiдповiдае цiсаревi.

– А чого ти так погано одягнений?

– Не питайте. Я вашу доньку вилiкую, i ви менi краще вбрання подаруете.

– Як вилiкуеш, то вона жiнкою твоею буде. З усього свiту лiкарi в мене були, але нiхто ще не вилiкував.

Пiшов до ii покою i так зробив, як круки говорили. Одужала царiвна.

Оженився з нею парубок i жив, поки життя не прожив.

Золотi яблука

В однiй сiм’i було три дочки. Двi повiддавалися на сторону, а наймолодша, Марiйка, залишилася при матерi й батьковi. Вона була найвродливiшою з-помiж сестер, та лише щастя не мала. Бо не встигли вiдгуляти весiлля середущiй сестрi, як вмерла мати, i батько привiв собi другу жiнку.

Недовго прожив з нею. Знущалася мачуха над Марiйкою, банував[1 - Див. словничок рiдковживаних слiв в кiнцi книги.] батько за першою жiнкою i скоро теж вiдправився на той свiт.

Нiкого тепер вже Марiйка не мала, хiба що корову. Рано-вранцi виганяла ii на пасовище, найкращоi трави носила i свiй бiль сирiтський тваринi виливала. А мачуха була така лиха, що й за пса ii не мала, знущалася, як лише могла.