Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Ото йде повз ту пiч, а пiч i каже:

– Дiвонько-голубонько, обмаж мене, я тобi у великiй пригодi стану!

– Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазати! – сказала бабина дочка, дуже розсердилась i пiшла далi.

Коли це бiжить собака – така погана, що гидко й глянути, та:

– Дiвонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп'яхи на менi, – я тобi у великiй пригодi стану!

Дiвчина поглянула та й каже:

– Оце, бiсiв батько тебе не видав, така погана, а щоб я коло тебе руки каляла. А щоб ти не дiждала! – i пiшла бабина дочка далi, лаючись.

Зустрiчае ii та сама жiнка, що дiдова дочка у неi служила, та й каже:

– Здорова була, дiвчино!

Дiвчина вiдказала:

– Доброго здоров'я, тiточко!

– Куди ти йдеш? – спиталася жiнка.

А бабина дочка й каже:

– Та йду, тiточко, щоб де найнятися.

А жiнка каже:

– Наймись у мене, дiвчино!

– Добре, тiтко, – каже дiвчина. – А яке ж у вас дiло?

– Та в мене дiло невелике, дочко, аби ти зумiла робити, – сказала жiнка.

– А чому не зумiю, – вiдказала дiвчина.

 – Ви менi раз розкажете, а вдруге сама знатиму.

– Ось що, дiвчино, – каже жiнка, – така твоя робота: оце тобi казани, – рано й вечiр нагрiй окропу, та не гарячого, щоб тiльки тепленький; вилий у корито, замiшай борошном, тодi стань на порозi, двiчi свисни, – тiльки не бiйся, – то до тебе позлазяться всякi ящiрки, гадини, жаби, наiдяться i порозлазяться, куди якiй треба. А що, зумiеш так зробити, дiвчино?

– Зумiю, – вiдказала дiвчина.

Ввечерi бабина дочка затопила пiч, поставила води, та як закипiли казани у ключ – мов грiм загримiв, бо казани великi були.

Тодi дiвчина набрала борошна мiрку i всипала туди та й замiшала не пiйло, а лемiшку, сама стала на порозi, свиснула двiчi… От прилiзли гадюки, жаби, ящiрки i всякий звiр. Кожне до корита – як ухватить та й вивернеться. І так усi чисто попеклись.

Тодi бабина дочка бачить, що всi понаiдались, повивертались i не встають, пiшла до хазяйки та й каже:

– Що це у вас, панiматко, така чудна скотина, наiлись, та полягали, та й не встають?

– Як не встають? – крикнула хазяйка з ляку та стрiмголов на двiр.

Побачила, що неживi, ухватилась за голову та в крик:

– Ой Боже мiй! Що ти наробила? Ти iх попекла!

Лаяла i плакала, та нiчого не помоглось. Потiм поскладала печеню в скриню i замкнула; а як скiнчився бабинiй дочцi рiк, то вона все те ганчiрками пригнiтила i дала коня шолудивого, воза поламаного, поставила скриню з гадюками печеними i випровадила з лiсу.