Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Ти, певне, й мiста ще не бачив?

– Не був ще в мiстi. Але я без маминого дозволу не поiду.

– А де твоя мама?

– В он тiй хатi.

Поiхав пан до його матерi й каже:

– Газдине, пустiть сина на службу. Вiн буде в мене пасти вiвцi, телята, з моiм онуком бавитися, а я добре платитиму. Кажете, вiн за фiру дров лiто пастушить?

– Та так.

– Я вам дров привезу не одну фiру та й ще мiй слуга нарубае, а сина давайте менi на службу.

Пан нащебетав – жiнка повiрила й вiдпустила хлопця.

Привiз дiдич його додому й посилае худобу пасти.

– Пане, – каже новий слуга, – буду вам i вiвцi, i конi, i велику худобу – все буду пасти, але купiть менi сопiлку, бо без сопiлки я не можу бути пастухом.

– Го-го-го! Чого захотiв! Сопiлки? Я на сопiлки грошей не маю. Йди собi та й по вербах шукай сопiлки.

– Та з верби, пане, погана сопiлка.

– А що я тобi зроблю?

Не допросився в пана сопiлки. Пiшов, знайшов лiщину, мучився-мучився – викрутив з неi сопiлку. Зробив ще воронки – ой, як вилiз на стрих, як заграв! А той панок-онучок прибiгае та й каже:

– Чуеш, Іване, навчи мене грати.

– Скажи пановi, най моiй матерi дров привезе, та й навчу.

Малий побiг, а дiдич каже, що не втечуть дрова, хай почекае.

Просить малий навчити.

– Добре, – погодився Іван. – Клади пальчики на воронки, перебирай ними й дуй у сопiлку.

Панич дув, перебирав, а музики нема. Мучиться Іван з малим цiлий день, а дiдич стоiть унизу та й слуха, як слуга вчить його онука. Набридло Івановi та й каже вiн:

– Хоч ти й дiдичiв онук, але такий дурний, як той цап на мостi.

А пан, коли вчув це, пiдлазить по драбинi на стрих та й питае:

– Що ти, Іване, сказав?

– Та кажу, що я би скорiше корову навчив танцювати, нiж вашого онука на сопiлцi грати.

– А бичка мiг би навчити?

– Мiг би й бичка.

– Знаеш що, Іване? – каже пан. – В мене е бичок, який мае вже два мiсяцi, навчи його танцювати – тобi добре заплачу.

– Ой, пане, ви обiцяли менi за службу платити – досi ще моiй мамi дров не завезли, а вже зима йде.

– Я тобi грошi дам.

– Ви менi, пане, дайте того бичка додому i грошi дайте.

– Бери, Йване, бичка й грошi. Але коли я буду знати, що мiй бичок – танцюрист?

– Я прийду й скажу, коли вам iхати по танцюриста.

– Добре.

Взяв Іван грошi, взяв бичка, пригнав додому, потримав до зими, а взимку вiдвiв на ярмарок i продав. Каже матерi:

– Будемо класти хату.