Казки про богатирів та лицарів

Бова Королевич побратався з Полканом-богатирем, привiв його до своеi Настусi, а потiм вони посiдали на коней, нагородили подарунками лiсника й поiхали в царство Зарайське.

Скоро казка кажеться, та не скоро дiло робиться, iхали вони та й iхали та зупинилися бiля царства забутого, покидящого: споконвiку воно чортополохом поросло, що було путне, то й те погнило, а двiрець в тому царствi без покрiвлi, без верха – стоiть, як у полi вiха, а горницi з Богом не споряться. Царював у тому царствi Радько Гузир, дуже втiшний на обзир, бо сорочка в нього з комiра зроблена, а штани – з плахти.

Побачив Бова Королевич таке втiшне царство – дивуеться i царя Гузиря питае, невже-таки й шеляга при душi не мае.

– Нема, – каже Гузир, – що було, то все заклятий ворог мiй турчин Белербек забрав i дочку з жiнкою в гаремi держить. Та й ви скорiш тiкайте, бо вiн i вас у полон вiзьме. Я чую, що земля гуде. Це, певно, вiйсько Белербека йде за вами.

Шкрябнув своiм копитом Полкан-богатир, приклав вухо до землi.

– Еге, – каже, – Белербек з вiйськом на нас наступае.

Сiв на коня славний царевич Бова Королевич та й каже своему побратимовi Полкану-богатирю.

– Ну, побратиме, ось коли менi потрiбна твоя сила богатирська.

І вдвох виступили вони проти вiйська Белербекового.

Засурмили сурми, забили в тулумбаси, i пiшла колотнеча… Полкан раз махне – п’ятдесят душ покладе; Бова раз махне – сто душ покладе. Бачить Белербек, що нiчого з Бовою не зробить його вiйсько, попустив коню свому вуздечку i кинувся на Бову, ударив його на вiдлiг та влучив у шапку мiдяну – шапка з Бови злетiла.

Тодi загорiлось у Бови серце лицарське, змахнув вiн мечем-кладенцем i врiзав по череву Белербека. Як муха, вилетiв Белербек iз сiдла, i упав на землю, й почав просить Бову не вбивать його. Та на цей раз Бова Королевич не змилувався: одрубав голову Белербековi, потiм спалив його на вогнi. І попiл розвiяв. Бова Королевич одiбрав вiд Белербека жiнку i дочку царя Радька Гузиря, нагородив його грiшми i поiхав з Полканом-богатирем i з своею Настусею в царство Зарайське, до царя Зализача.

Не знав цар Зализач, як i радуватись, побачивши свою доню Настусю i славного царевича Бову Королевича. Зараз же повiнчав iх i вiддав Бовi Королевичу свое царство, бо сам уже старий був i не здужав ним править, а Полкан-богатир зостався до смертi коло Бови. Вiн ходив на полювання на левiв, та тигрiв, та ведмедiв або чим iншим забавлявся. Я там був, мед-вино пив, по вусах текло, а в рот не попало.