Казки про богатирів та лицарів

Доступив до царя:

– Так, – каже, – i так, можу я цю чужу землю одбити, дайте менi тiльки двох козакiв, як що трапиться, щоб звiстили.

Виiхав вiн з козаками в поле.

– Лягайте, – каже, – спiть, а я постережу.

Тiльки тi поснули, бiжить чужа земля.

– Звертай! – кричить.

– Нi, – каже, – звертай ти!

Чужа земля як зачала кулями кидати, як зачала кидати, чисто тих козакiв покрила. Вiн тодi як махне своею зброею, яких тiльки не достав, то тi й живi зосталися. Одбив, ото радi йому таки всi, одгуляли весiлля, сiв вiн на царство, i живуть собi.

А та чужа земля давай царiвну пiдбивати:

– Що ти пiшла за такого, що хто його знае i звiдки вiн, а ми ж все царi, ти взнай, чим вiн орудуе, то ми його знищимо, а тебе заберемо.

Вона i давай його випитувати.

– Що ж, – каже, – вся сила моя от у цих рукавицях.

Вона iх з нього сонного зняла та й вiддала iм. От виiжджае вiн на полювання, вони перестрiли його, давай тими рукавицями махати, а вiн як махнув своею зброею, котрих побив, а тих привiв i в темницю посадив.

Вона знову до нього:

– Де ж ваша сила?

– Сила моя, – каже, – в оцих от чоботях.

Вона i чоботи зняла i вiддала. Виiхали вони проти нього, вiн знову – таки котрих побив, а котрих забрав та в темницю посадив. Та вже в третiй раз признався:

– Сила моя, – каже, – в цiй зброi, та на менi сорочка така, що мене нiщо не вiзьме.

Давай вона його улещувати:

– Ви б, – каже, – в баню сходили та змилися, мiй батюшка завжди так робив.

Вiн i подався.

Тiльки що роздягся, вона i пiдмiнила йому зброю i сорочку, та й вiддала тим. Виходить вiн з лазнi, тут його взяли, посiкли, порубали, склали в мiшок, положили на коня i пустили. От кiнь ходив-ходив, блудив-блудив та згадав старе мiсто, де жив. Прибився до свого дворища, а там його добродiйка побачила та й каже:

– Е, – каже, – щось уже Даниловi заподiялося.

Зараз взяла його, перебрала, перечистила, зложила, з одного колодязя набрала цiлющоi води, а з другого живущою покропила, вiн i ожив.

– А що, – каже, – я ж тобi казала, не кажи до семи рокiв жiнцi правди, не послухав.

Вiн уже стоiть та мовчить.

– Ну, – каже, – перепочинь, та я тобi ще щось друге дам.

На другий день дае йому вона ремiнь i приказуе:

– Гляди, iдь до того шинку, де i вперше був, та як станеш вранцi вмиватися, проси шинкаря, щоб вiн бив тебе цим ременем, як дужче, подовж спини. Як тiльки ти води хлюпнеш, то знову будеш у жiнки, та тепер уже iй нiчого не кажи.