Казки про богатирів та лицарів

Сторожi питають:

– Чи нагадував?

– Нагадував. Казало: як викопаете тi грошi розбiйницькi, що тут закопанi, то сад буде знов родити.

Вони викопали, сад почав родити.

Прийшов вiн додому, до царського палацу. Усе взнав i царевi розказав. Цар його нагородив, половину царства надiлив йому. У себе тримав його i як iз братом з ним жив.

Нещасний Данило

Був собi нещасний Данило. Де вже вiн не ходив, де не служив – все, що не заробить, так як за водою i пiде. Нiчого в нього нема. От i найнявся вiн до чоловiка:

– Посiйте менi десятину пшеницi, то я вам i послужу рiк.

Став вiн служити, стала його пшениця сходити, стала хазяйська в стрiлки йти, а його вже в колос; хазяйська в колос, а його вже й поспiла.

– Ну, – каже, – завтра пiду скошу, то це менi i буде.

Коли це вночi набiгла хмара, як ударив град, вибило пшеницю. Пiшов вiн i плаче:

– Пiду, – каже, – ще де в другiм мiсцi наймусь.

Приходить до другого хазяiна:

– Вiзьмiть мене, – каже, – на рiк, я вам хоч он за те поганеньке лоша служитиму.

Став вiн служити, стало те лоша поправлятися, така з нього путня коняка вийшла. «Оце, – думае, – дослужу та й поiду». Коли це вночi набiгли вовки i розiрвали лоша. Плаче вiн:

– Пiду ще де наймуся.

Приходить ще до чоловiка, а у того чоловiка та на могилi камiнь лежав, хто його знае, де вiн i взявся, може, його нiхто i не рушив одвiку.

– Наймусь я, – каже, – до вас за цей камiнь.

Став вiн служити, став той камiнь мiнятися, стали по ньому рiзнi кольори: один бiк червоний, другий – срiбний, третiй – золотий.

– Ну, – каже, – камiнь вже нiкуди не дiнеться.

Коли це завтра йому строк, а щось прийшло i стягло той камiнь.

Плаче вiн, жалiеться, що от скiльки служив, нiчого йому Бог не дае.

– Що ж, – кажуть, – як ти такий нещасний, iди ти до царя, як вiн нам всiм отець, то вiн i тебе прийме.

Послухав вiн, пiшов до царя, цар i помiстив його в двiрню:

– Роби, – каже, – що буде, подивлюсь, який ти нещасний.

От дивиться цар, що Данило не зробить, то краще того не буде, та й каже йому:

– Що ж ти кажеш, що ти нещасний, а що не зробиш, то кращого не буде.

Взяв насипав три бочки: одну золота, другу вугiлля, а третю пiску i каже:

– Як вгадаеш, де золото, бути тобi царем, а як вугiлля – бути тобi ковалем, а як пiсок, то i справдi ти нещасний; дам я тобi коня i зброю, i iдь ти з мого царства.

От ходив вiн, ходив, лапав, лапав…

– Ось, – каже, – золото.

Розбили – аж пiсок.