Казки про богатирів та лицарів

Король зупинив вiйсько i наказав двом воякам:

– Йдiть приведiть його сюди.

Пiдiйшли солдати до Єруслана й питають:

– Чий ти?

– Я – голий малий.

– Звiдки ти?

– Я – голий малий.

Вони почали брати його силою. Вiзьмуть за руку – не можуть пiдняти i руку. Повернулися до короля i кажуть:

– Ми з ним не зробимо нiчого, бо вiн дуже сильний.

Король наказав:

– На задньому возi е витязька одежа. Вiзьмiть i одягнiть його.

Коли вбрався Єруслан, прийшов. Вирiшили, щоб iхав на пiдводi, бо мiж вiйськом вiн не вмiв iти.

Сiв на воза – конi не зрушаться з мiсця. Запрягли чотири конi – дарма, не потягнуть. І вiн почав iти пiшки. Солдати задираються, шпигають його, а вiн не чуе нiчого. Потiм на нього почали плювати, а один ще й харкнув. Тодi Єруслан схопив того солдата за руку i кинув ним так, що збив iз нiг двадцятьох солдатiв.

Дали знати про це королю. Король зупинив вiйсько i прийшов до витязя. Питае його:

– Чому ти вбив двадцятьох солдатiв?

– Я не вбив… З мене смiха робили, штовхали, плювали, а як один ще й харкнув, я схопив його i кинув.

То вiн убив двадцятьох солдатiв, а не я.

Король не знав, що дiяти, i дав команду йти далi.

Єруслан Лазарович запитуе солдатiв:

– А куди ви йдете? Куди вас веде король?

– Йдемо на вiйну, – сказали солдати. – Є дванадцять витязьок. Одинадцять уб’емо, а дванадцяту вiзьме король за жiнку.

– Скажiть своему королевi, якщо вiн такий дурний, най вас не веде нiкуди. Ви – жонатi люди, то лишите сирiт. Я сам за нього висватаю витязьку.

Так король вернув вiйсько додому. А вони двое iдуть далi – цар при конi, а Єруслан пiший. Тут вiн згадав свого коня. Покликав гучним голосом:

– Коню мiй, коню, де ти дiвся?

І кiнь почув, i заiржав, i прибiг до нього. Сiв Єруслан на коня i iдуть. Приiхали на границю, де жили витязьки. Каже Єруслан до короля:

– Ти будеш господарем, а я буду слугою. Чим тебе не будуть пригощати, сам не куштуй, бо ти слабосильний, а кажи – нехай поiсть слуга.

Зайшли в дуже красну траву i квiти.

Нiхто туди ще не ходив, лиш птахи лiтали. Поставили вiйськове шатро – колибу. Єруслан говорить:

– Коли пiд’iдемо до ганку, у нас, витязiв, е такий звичай: дiвчина повинна зiйти вниз, до витязя, i пiд руку вивести його на дванадцятий поверх. Та не чекай, аби тебе дiвчина знiмала з коня, бо вiдчуе, що ти слабосильний. Ти зiскоч сам.

Та витязьки помiтили, що в iх травi лежать двое хлопцiв, i старша сказала молодшiй:

– Сестро, бери дротяний батiг i дай iм платню.