Казки про богатирів та лицарів

– Хто ти такий, що не звертаеш?

А той кричить:

– Хто ви такi, сучi сини, що не звертаете?

Бух Копитович i каже:

– Покажiть йому, як звертати!

Вони кинулись, витягли того з карети i як стали бити, так i сюртук на ньому порвали. Вiн кричить, проситься:

– Я не знав. Буду звертати, i десятому закажу.

– Ну, тепер, – каже Бух Копитович, – вкиньте його у карету, нехай собi iде додому.

Вони вкинули, i повiз його кучер назад додому. Їдуть далi.

– От мого колишнього хазяiна сад, – каже Лебiдка, – найстаршого змiя Жеретiя; то пiдемо ж до нього у гостi, щоб ви його пригостили.

Пiшли навпростець, дiйшли до того саду, а там палати камiннi стоять. Бiля ворiт два леви лютi прикованi стоять, такi, що людей iдять; крiм свого хазяiна, нiкого вони не пустять, розiрвуть. Дiйшли до ворiт.

– Не iдiть, це такi леви, що й вас розiрвуть, – каже Лебiдка, – а надiвайте шапку-невидимку, то вони вас не побачать.

Бух Копитович зараз на себе шапку-невидимку. Пiшов, тi леви його й не бачать. Один богатир з одного боку в нього iде, а другий – з другого; як дiйшли, то зараз шаблями тим левам голови i позрубували, той у того, а той у того.

Пройшли крокiв двадцять – ворота, i два ведмедi лютi поприв’язуванi. Шапку Бух Копитович надiв, а богатирям загадав, щоб вони голови тим ведмедям поздiймали. І пiшли вони тодi прямо в сад. Тут служниця змiева побачила, змiя розбудила i говорить, що прийшли якiсь богатирi, левiв i ведмедiв покололи, а тепер у сад пiшли i все розоряють.

– Не довго розорятимуть, ось я побiжу до них.

Узяв змiй шаблю гостру i побiг до них – лютий такий, огонь з нього так i пашить. А Бух Копитович шапку надiв, богатирi в нього по боках. Змiй бiжить повз них, а iх не бачить.

– Ну, богатирi моi, чи поб’ете змiя без мене? Бийте його! – каже Бух Копитович.

Той з того боку, а той з того боку на шаблi змiя як настромлять, так вiн на землю i впав, а вони його i посiкли, порубали.

Про Єруслана Лазаровича

Був один цар – писався Лазаровичем. А той цар не мав довго дiтей.

Та от його жона завагiтнiла, i вiн хотiв знати, що народиться – чи хлопець, чи дiвчина.

Осiдлав собi коня й поскакав до одноi великоi води. А там трое рибарiв ловили рибу. Як побачили царя, то дуже налякалися. Вiддали йому честь, а вiн iх запитуе:

– Що ви тут робите?

– Ловимо рибу, бо ми – бiднi люди, – кажуть рибарi.

– Та ви не знаете, що тут не дозволено ловити? – почав кричати цар. – Але якщо менi вiдповiсте, що я запитаю, не покараю вас.