Біблійні казки: Казки та легенди про святих

Казали: дорога далека, непевна для старих, а що й говорити про дитину!

Тодi Леiля принесла свою золотострунну гарфу i, кладучи ii мiж подорожнi батьковi клунки, давала зрозумiти, що хоче свою цiнну забавку подарувати малому Дитятковi.

* * *

І вибралися три царi в дорогу, iхали на верблюдах iз численною службою, а везли з собою багатi дари. Золотi прикраси, пахучi кадила арабськi i цiнне миро, олiйки, бальзами. А ясна косата зоря iшла перед ними, показуючи дорогу.

Але царi не знали, де саме народився майбутнiй Месiя, тому рiшили вступити ранiш до Єрусалиму i в тамтешнього царя Ірода про все розпитати.

Ірод збентежився дуже, коли почув про якогось нового Царевича. Вiн же ладив на престiл по собi свого сина. Скликав Ірод учених у письмi i священикiв та спитав iх, чи справдi i де народився новий Цар.

А вченi духiвники вiдповiли:

– Написано в книгах пророкiв: «І ти, Вифлееме, не найгiрше з мiст, бо з тебе вийде князь – пастир народу, а iм’я його Ісус».

Налякався Ірод цього вiщування, покликав до себе потайки арабських мудрецiв i каже до них:

– Ідiть до Вифлеему i розвiдайте про Немовля, а повертаючи, вступiть знову до мене з вiсткою, щоб я мiг Йому поклонитися.

І подалися три царi в дорогу, а косата зоря вгорi стелила шлях перед ними. І весь час чекали мудрецi, що побачать здалеку мури пишного палацу майбутнього володаря свiту, коли це зоря-провiдниця стала перед бiдним вертепом.

Зупинилися три царi, злiзли з верблюдiв i з дарами увiйшли в стайню. І побачили Дитятко, i Його Матiр Марiю, i старенького Йосипа, i вола, i осла, i дрiбну пташню в щiлинах покрiвлi.

І впали мудрецi на колiна перед Ісусом i поклонилися Йому. Почули серцем, що хоч народжений у бiдностi, Царем свiту стане колись. І зрозумiли теж у покорi, що iх дари – нiщо для Малого. Золота Йому не треба, бо Його царство не вiд свiту цього, нi пахучих кадил, що ними поганськi жерцi обкурюють своiх мертвих iдолiв, нi дорогих бальзамiв.

І засумували три мудрецi, що вони, хоч багатi володарi, не мають чим обдарувати оцю вбогу Дитину.

Та ось пригадав собi цар Мельхiор, що в нього у клунках е ще дарунок Леiлi, едина розрада його калiки-донечки, золотострунна мала гарфа. І принiс ii i поклав несмiливо в яслах перед Дитятком. А Ісусик ухопив ii радiсно в руки i доторкнувся струн, i полилася музика, якоi не чули ще в своiм життi царi-мудрецi, хоч мали на своiх дворах неабияких музик i спiвакiв. А серце царя Мельхiора стрепенулося передчуттям якогось великого щастя.