Біблійні казки: Казки та легенди про святих

І знов сягнув у коробку, витягнув брехню, уiдливiсть i чванькуватiсть, злiпив iх слиною i вимiсив у руках. Нарештi, завинув злодiйство i брехню, обмотав iх сiткою бруду й огиди i провiтрив iх пекельним смородом.

Як все вже було до ладу, тодi запалив власноручно великий вогонь, поставив поверх нього котел, а всередину смолу. Саме, як кипуча смола спалахкотiла раз-третiй, вкинув у неi всi в’язки i звелiв своiм наймитам – гадам, червам, змiям i упирам – пильнувати, аби нiчого не пригорiло.

За якусь хвилину було все зварено.

Люципер встромив у киплячу смолу великi клiщi i вийняв дивне вариво. Всi забаганки склеiлись нерозлучно докупи i прийняли вид замерзлоi ропухи. Тодi запхав чортяка ту погань своiй бруднiй колодi замiсть серця.

Робота була закiнчена. Треба було тiльки останнього одухотворення. Взяв вiн ту болотяну потвору наперед себе i пирснув iй свого чортiвського, смердючого подуву в рот. Нарештi струснув нею ще разiв скiльки, та так, бачте, славно, по-чортiвськи, що голова мало не злетiла.

І дивись: булькатi, витрiшкуватi очi розплющились, а з язикатоi пащi вiйнуло гнилою стухлиною i першим словом – брехнею.

Бачить Люципер, що так чудно вдалося йому дiло, – i як не вдарить вам бiсова натура гопки, а далi й пiдтупцюючи дрiбненькоi, аж в дiдчих вухах залящало.

От i сотворив собi пiдданого, що вiчно пiдлягатиме його диявольським нашiптуванням, понесе розбрат i задурманення у той чемний Божий свiт, запаскудить всю його красу своiм гнiйним диханням i прислужиться потаскати затуманенi ним душi простiсiнько в пекельний котел.

Згодом шпурнув його копитом з усього розгону на Божий свiт.

І змiркуйте собi: з цього чортiвського опудала поставали всi нашi лиха i бiди.

А чортiвський цар радiе i по нинiшнiй день, що так мудро утяв штучку. Та й як йому не радiти? А хто менi недовiряе, хай тiльки гляне на будь-якого злого та лихого i, певно, знайде той ехидний, катовий знак на його чолi.

Легенди Старого Завiту

Соломон

Соломонова мати була саме при надii, як приходить до неi iдна панi i проситься сховати вiд пана.

Цариця сховала, а тут незабаром приходить i пан та й питае царицi:

– Чи не було, – каже, – моi жiнки у ясноi царицi?

– Нi, не було! – каже цариця.

А з неi Соломон i промовляе:

– Не слухай, – каже, – моеi мами, бо i мама така сама, як i твоя жiнка!

Такий-то був Соломон iще Бог знае де.

А як родився на свiт, то йому iще i трьох лiт не було, а вiн уже важив жiночий розум.