Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Узяла мене злiсть, думаю: «Так доки я за ним буду бiгать?» Як тарахнув каменюкою, схватив на плечi та в рiчку його, ще й два каменi до шиi прив'язав. Тепер уже чорта вилiзе!

– А-а-а! – закричала попадя та й зомлiла.

– Вам i сам дiдько не вгодить! – сказав Іван та й пiшов своею дорогою роботи шукати.

Два брати

Були собi два брати: один був дуже багатий, а другий – бiдний. Та ще було так: що багатий та на багатiй оженився, то ще й дужче став багатий, а бiдному прийшлось на бiднiй женитися, то ще й дужче став бiдний.

У багатого що день Божий музики грають та веселяться, а в бiдного i свiтла немае в каганцi. У багатого ж та тiльки одним один син, а в бiдного аж четверо, та всiх же то треба нагодувати та напоiть… У багатого i наймити, i наймички – усiх хлiбом годуе, а бiдного брата i молотить до себе не пуска.

Сидить раз бiдний брат зi своею жiнкою, радяться, де б його хлiба заробить собi. От жiнка i каже йому:

– Що ж, чоловiче, у тебе брат багатий; пiди до нього та попроси хоч помолотить, бо вже ось доiдаемо останнiй хлiб.

– Ну то що ж, пiду.

Приходить до ворiт, а брат надворi був; як побачив, що вiн iде, то зараз до нього i бiжить.

– Чого ти, – каже, – йдеш до мене? Хiба хочеш, щоб iз мене люди смiялися, як з тебе?

– За що ж вони, брате, будуть смiятись? За те, що я бiдний, а ти багатий? Я ж твiй брат.

– Та що з того, що ти менi брат? Є у мене брати, не такi, як ти, а такi, як я.

– Та хоч вони такi багатi, як i ти, а я твiй брат бiдний, то пусти мене до себе хоч шматочок хлiба заробити.

– Нi, – каже брат, – нiяково менi зi старцями знаться.

– Ну, коли тобi соромно, так не називай мене братом, а зови хоч наймитом.

– Нi, – каже, – всi знають, що ти менi брат.

– Ну, так коли не хочеш мене найнять, то дай менi мiшечок хлiба, бо дома дiти голоднi сидять.

– Нi, брате, не дам. Я ще для себе не дбав. А ти пiди зароби, а до мене не ходи. – А сам ляпнув хвiрткою та й пiшов. Остався бiдний брат бiля ворiт, подумав: «От, Господи милостивий, де в Бога правда?! Ну, Бог з тобою, брате».

Насунув шапку та i пiшов додому.

А жiнка дожидаеться.

– Пiдождiть, – каже, – дiтки, пiшов батько до дядька, та принесе борошна, та я напечу папки, та будете iсти! (А сама така раденька). Коли це зирк – iде чоловiк, а сльози з очей, як горох, так i котяться.

– А що, чоловiче, заробив? Тепер, – каже, – будемо iсти. – А сама так i заголосила…

– Що ж, жiнко, не плач. Господь дасть – пiду в мiсто, там i зароблю.