На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — ---. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

🔍 Загляните за кулисы "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Сборник) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Відкривши цю книжку, ви потрапите у Мертве царство, познайомитеся з його жахливими мешканцями, побуваєте в гостях у мерця, дізнаєтеся про царя, що був під землею, про царівну-опирицю, про привида і перевертня, про життя і смерть і ще багато страшних історій, від яких захоплює подих.
📚 Читайте "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
От прийшов, розв'язав той мiшок, а Іван вилiз, та мерщiй туди крамаря, та й зав'язав, а сам сiв на повозку та й поiхав.
Прийшли туди бурлаки, прив'язали гарненько той камiнь до мiшка та й пустили на дно.
– Отепер же то одплатили ми тобi, Іване, за все. Гуляй собi на днi та не дури людей!
От iдуть собi додому i зустрiчають Івана. Вони й руки опустили. А Іван iм дякуе:
– Спасибi вам, добрi люди, що ви мене укинули у воду; там добра, що хто його й зна скiльки… i повозки стоять, так я набрав собi повну повозку та й виiхав вiдтiль.
– Іване, повпихай i нас туди!
– Е, не хочу, дайте сто карбованцiв, то повпихаю!
– Ну, на, тiльки повпихай; наберемо i ми собi добра!
Повпихав Іван бурлакiв, тiльки бульби здiймаються. Засмiявсь наш Іван, та сiв на свою повозку, та й поiхав собi.
Про льоху-козу
Жив гуцул Дументiй. Вiн нiколи не ходив на ярмарок – не мав що продавати i за що купувати. Думав iз заздрiстю про тих, що кожного тижня з чимось iхали до мiста.
А Дументiева жiнка тримала пацятко[7 - Пацятко – порося.
«Тепер я пiду на ярмарок, як порядний газда», – тiшився Дументiй.
Нарештi настав довгожданий день.
– Дивись, аби тебе не обдурили! Рахуй грошi помалу, – наказувала жiнка, виряджаючи Дументiя на ярмарок.
– Не бiйся, жiнко. Най бояться тi, що будуть купувати, аби я iх не обдурив! – вiдповiв згорда чоловiк.
А про Дументiеву льоху наперед дiзналися три купцi-шахраi.
Купцi-шахраi стояли при дорозi один вiд одного далеко.
Коли Дументiй пiдiйшов до першого, той запитав:
– Що, вуйку, женете на ярмарок козу?
– Агiй на твое лице! Це не коза, а льоха, дурню!.. – вiдтяв йому Дументiй попри саму шкiру.
Купець-шахрай реготав, аж пiдскакував. Гуцул погнав свою льоху далi. Пiдiйшов до другого купця-шахрая. Той гукнув на всю горлянку:
– Дай Боже щастя, вуйку!
– Дякую вам.
– Продавати женете козу? Скiльки правите за неi? – спитав i не клiпнув.
– Тисячу лей! – кинув Дументiй спересердя, аби тому збитошниковi вiдхотiлося його чiпати.
– Даю двiстi.
– Давай мамi своiй! – скипiв гуцул i сiпнув за мотузку, якою тримав за ногу свиню.
Але дорогою Дументiй уже прислухався, як його льоха рохкае, обзирав ii з усiх бокiв i навiть обмацував, чи немае у неi рогiв.











