Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Стала на порозi, двiчi свиснула, – як почали злазитись гадюки, ящiрки, жаби i всякий звiр, та кожне до корита, понаiдались усi та й порозлазились.

І так цiлий рiк дiдова дочка там служила i робила те, що iй хазяйка казала, а як скiнчився рiк, то та жiнка й каже дiвчинi:

– Ось що, дiвчино: оце вже сьогоднi рiк, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти менi добре робила, спасибi тобi.

Дiвчина подякувала хазяйцi за хлiб, сiль i за все i сказала:

– Хочу додому, – спасибi вам, панiматко!

Хазяйка й каже iй:

– Пiди ж вибери якого хочеш коня й воза.

А сама наготувала повнiсiньку скриню всякого добра, дала iй i випровадила з лiсу. Тодi попрощалася, – сама вернулась додому, а дiвчина поiхала собi.

Їде дiдова дочка повз ту пiч, що вона мазала, коли гляне – аж повнiсiнька пiч пирiжкiв. От пiч i каже:

– Дiвонько-голубонько, на тобi оцi пирiжки за те, що ти мене прибрала – спасибi тобi!

Дiвчина подякувала, i тiльки що пiд'iхала, а пирiжки так i пороснули у возик; пiч заслонилась, а дiвчина поiхала далi.

Їде та iде, коли дивиться – аж бiжить собака i несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шлiфоване. Як тiльки прибiг до возика та й каже:

– На тобi, дiвонько-голубонько, за те, що ти менi у великiй пригодi стала!

Дiвчина взяла, подякувала i поiхала далi, радiючи.

От iде – i так iй схотiлося пити! Вона й подумала: «Заiду до тiеi кринички, що я чистила, то, може, там i нап'юсь».

– Напийсь i собi набери барильце й кухлик вiзьми!

Стала та дiвчина пити – а вода така добра, що й зроду такоi не пила. Набрала вона повнiсiньке барильце додому та й кухлика не забула. І поiхала далi.

Коли стоiть яблунька – i така хороша, що не можна й сказати: на нiй яблучка срiбнi та золотi, i рясно-рясно! От яблунька й каже:

– Дiвонько-голубонько, на тобi цi яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола.

Дiвчина сказала: «Спасибi!» та пiд'iхала пiд яблуньку, а яблучка так i пороснули у возик.

Приiхала та дiвчина додому i гукае:

– Ідiть, тату, забирайте добро!

Вийшов дiд iз хати, дивиться, аж дочка його. Вiн зрадiв, побiг до неi та й каже:

– Де ж ти, дочко, була?

– Служила, тату, – каже дочка.