Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

– Не може бути!

– Як, не може бути?

– Ну, тодi попробуй сам, може, ти менi яку трутизну принiс?

– Нащо ж менi пан вiдказуе, що я трутизну принiс?

– А хiба ж я знаю, що ти уночi робив?

– Я, – каже, – стараюся, що ти менi розказуеш.

Бере той хлопець булку i з'iв.

– Ну, тепер, пане, дай менi пляшку вина.

Випив пляшку вина.

– Ну, я тепер ще кращого розуму набрався, що звелиш, буду робити.

– Але, малий, непремiнно хтось тобi помагае!

– Нi, – каже, – нiхто, я сам стараюся.

– Ну, гляди ж, бо я найду винуватця непремiнно.

– Нi, – каже, – я то все сам роблю.

– Ну, добре, – каже. – Гляди ж, iди тепер спочивай, а увечерi я знову тобi дам загадку.

От прийшов той увечерi на диспозицiю.

– Ну, – каже змiй, – чи можеш, малий, зробити, що велю?

– А мушу старатися, – каже. – На те ти мене зазвав.

– Що скоро ти менi це поробив, лiс зрубав, мельницю поставив, пшеницю змолов, то щоб ти менi на сто миль степ насадив, щоб дичок накопав, насадив, щоб дички прийнялись, щоб ти iх прищепив, щоб вони за нiч уродили усякi фрукти, i щоб ти менi принiс усякого гатунку покуштувати.

– Хоч ти мене вартуй, не вартуй, то для мене все одно, а що скажеш зробити – зроблю.

– Там, – каже, – не сила твоя зробити.

– Ну, – каже, – хоч сила, хоч не сила, та голова робити моя.

Тодi вiн приходить знову до неi з плачем.

– Чого ти, – каже, – плачеш, Петрусю?

– А тепер загадав загадку, що вже й не зроблю. Казав, щоб той степ засадити дичками, щоб вони прийнялися, уродили i дали всякi фрукти, щоб я йому принiс усякого гатунку покуштувати, i казав ще, що вартувати буде.

– Е, який ти, – каже, – дурень. Буде все зроблено, не журися. Лягай спати.

Вилiтае на поляну, потребуе дияволiв i каже iм:

– Щоб ви менi на нiч засадили степ дичками, щоб вони прийнялися, уродили i дали усякi фрукти, i щоб ви принесли менi усякого гатунку покуштувати. Щоб ще й дороги виграсували, щоб квiтами рiзними, виноградом, деревом рiзним висаджали.

– Добре, – кажуть, – панно, постараемося.

Полетiли. Тодi сад той вони викрали у якогось помiщика. Уродило те все, i приносить вiн тому пановi на снiдання.

– А що, – каже, – зробив?

– Зробив, – каже.

– І фрукти принiс?

– Принiс.

– А ну, – каже, – покуштуй сам перше, а то, може, ти яку трутизну там принiс.

Їсть той хлопець i пан покуштував.

– Ну, – каже, – iди ж тепер вiддихати, увечерi я знову тобi загадку загадаю.