Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Вiн пiшов до Орданi й прийняв хрещення. Став виходить iз води – Ордань загорiлась. Згорiла й скриня з розпискою. Пiшов Христос у пекло за душами, а диявол не пускае:

– У мене, – каже, – розписка е…

– Ну, покажи, – каже Христос.

Лукавий пiрнув раз – не знайшов, пiрнув удруге – не знайшов, пiрнув утрете, а Господь i заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся i пробив лiд рогами… Вискочив iз води, а Ордань знову замерзла.

Надворi мороз, вiтер – аж дух забився! Лукавий змерз, хотiв у воду, так лiд товстий.

Христос питае:

– А що, дiстав розписку?

– Нема.

Взяв Христос i повипускав душi з пекла.

Вiд Водохреща до шести тижнiв баби не ходять прати сорочок, бо грiх: як баба ляпне сорочкою, то чорт i вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.

Чого дощ iде, як косять

Як сотворився свiт, прийшли Сонце, Вiтер, Мороз, Снiг до Бога за порадою.

– Що нам, – кажуть, – Боже, робити? Коли кому яку владу над землею мати?

Роздiлив Бог рiк на iх усiх.

– Ти, Сонце, – каже, – грiй, коли люди поле засiють, щоб усе росло. Ти, Вiтре, маеш дути, коли людям спека обридне. Тодi наганяй хмари. Тобi, Морозе, всю зиму можна сичати, та лiтом не докучати. Снiг хай береже землю вiд морозу.

А Дощ поки приплентався, то Бог уже всю роботу роздав. Доганяе вiн Бога вже на дорозi:

– Боже! – гукае. – А коли ж менi, менi коли йти?!

Подумав Бог, бо всю роботу, яка була в нього, вже роздав, та й каже:

– Коли просять.

– А, коли косять, – не почув на ходу Дощ. – Що ж, буду йти, як косять.

Та так i йде.

Потоп

Одного разу задумав Господь затопити землю i витопити всiх людей, якi тiлько були, та й каже до святого чоловiка:

– Роби ти, – каже, – корабель, святий чоловiче, бо я хочу землю затопити!..

От той чоловiк i зачав робити корабель: теше стовпи, пилить дошки, – сказано, щоб усе до мiри було. А чорт, як на збитки, прийде уночi та й усю його працю переробить не до мiри: там надрубае, там надпилить, там переструже, так що анi способу разом поскладати.

Аж Господь iзнов говорить до нього:

– Складай, праведниче, корабель! Взавтра потоп буде!

Ото i кидае вiн тесати та пилити, зачинае складати… Але що вiзьме – усе не до мiри: то тонке, а то коротке… Що тут робити у свiтi Божому? А взавтра потоп! Заламав вiн руки та й стоiть над дошками.