Чортів млин: Казки про чортів

Там молодi разом назбирали соняшничиння i збудували собi хатку. Батько дерев понасаджав навкруг неi багато вишень, черешень, груш i яблунь. А до ранку хата стала такою гарною, якоi не мав нi пiп, нi корчмар, нi жандарм.

Втiшалися молодi, жили в любовi i злагодi. Але сiльському корчмарю вони прийшлися дуже не до вподоби.

– Слухай, – промовив вiн до жандарма, – Тимофiй справив весiлля десь на сторонi, аби не брати горiлки в моiй корчмi. Нiби в мене не така добра, як у iнших корчмарiв.

– Правду кажеш, – вiдповiв жандарм.

 – Вiн i не думав почастувати мене чаркою горiлки i шматком весiльного калача. Хiба люди не знають, що вiн збудував свою хату на землi старости? Ходiмо, скажемо про це старостi.

І пiшли.

– Пане, – прошепотiв корчмар старостi, – Тимофiй збудував хату на вашiй землi.

– Пане, – додав жандарм, – у Тимофiя така гарна жiнка, що аж у очах темно. Вiн кудкудакае коло неi цiлими днями, як коло писаного яйця. Вашому синовi таку б… То була б пара, як пирiг i сметана…

А у старости син був такий, що як вигляне у вiкно, то собаки три днi брешуть, а як подивиться на кого, той може скиснути.

Нi одна дiвчина на свiтi не хотiла й бачити його.

Староста гукнув, аби привели Тимофiя.

– Звiдки це ти знову приблудився? – спитав, тiльки-но Тимофiй переступив порiг.

– З широкого свiту.

– З того свiту? – недочув староста, що був трохи глухуватий i дурнуватий.

– Ага, з того, – кепкував Тимофiй.

– А мого тата не бачив там?

– А то нi! Вiн, пане, весь час у пеклi дрова на плечах носить.

Сорочка на ньому розлiзлася, не мае що iсти. Як останнiй злидень. Мене пустили з пекла принести хлiба, солонини, а я оженився в дорозi.

– Я передам татовi вбрання, iжу i пару коней, аби мав чим дрова возити, а ти мусиш менi принести персня з пальця його лiвоi руки. Як не принесеш, то знай: заберу твою жiнку, а хату, яку ти збудував на моiй землi, завалю.

Старостиха насмажила курок, винесла вбрання, а староста дав двох вороних, i Тимофiй поiхав.

Їде i журиться. Тяжко було йому розлучатися з Вiтровою донькою i новою хатою, де вiн зазнав трохи щастя. Та що робити? Роздав людям вбрання, смажених курок i коней, а сам подався до Батька вiтрiв за порадою.

– Так i так, – сказав, – староста хоче, аби я принiс йому персня з пальця лiвоi руки його покiйного батька, а якщо не принесу, то забере мою жiнку i завалить хату. А я навiть не знаю, де те пекло.

– Не журися, зятю, – заспокоiв його Батько вiтрiв.