Чортів млин: Казки про чортів

Вiн кинув очима помiж дiвчатами, позалицявся, але нi одна не схотiла стати його жiнкою, бо вiн не мав нi хати, нi хлiба, анi стайнi, щоб худобу загнати, котроi теж не мав.

На краю села був пустир, якого нiхто нiколи не займав. Вирiшив Тимофiй збудувати там хатину. Назбирав у полi купу соняшничиння, i за тиждень хатина була готова. Прибрав ii квiтами, обгородив i думае, до котроi дiвчини посилати сватiв. Цiлу нiч не спав, все думав. Та на свiтанку здiйнявся скажений вiтер i завалив хатину, розкидавши соняшничиння хтозна-куди.

– Тепер я пiду твою доньку сватати!..

Й почулася йому вiтрова вiдповiдь:

– У-у-ху-ху, прихо-о-дь!.. А-а-ха-ха, при-хо-о-одь!

Пiшов до сусiдiв i сказав:

– Я хочу побратися з Вiтровою донькою. Ходiть зi мною i будете моiми старостами.

Сусiди витрiщили очi – думали, що Тимофiй здурiв.

– Що, хочеш шукати вiтру в полi? – кажуть. – Ой, будеш, небоже, тонко свистiти. Будь парубком, а не пустим зiллям.

Нiхто не пiшов з ним.

Тимофiй склав своi нехитрi пожитки, прив’язав торбину до палицi i, закинувши на плечi, подався туди, звiдки вiяв вiтер. Ішов не годину i не двi, коли раптом побачив, як яструб з неба шугнув на маленького зайчика i схопив його своiми пазурами. Парубок закричав, засвистав, шпурнув капелюхом у яструба, i той випустив бiдне зайченя.

– Як вiддячити тобi за те, що ти врятував життя моiй дитинi? – спитала зайчиха з-за корча.

– Чим ви менi допоможете, малi та безсилi зайчики? Якщо знаете, то скажiть, де живе Вiтер зi своею донькою, бо я хочу ii засватати.

– Не тiльки скажемо, а й покажемо дорогу. Мiй син, якого ти врятував вiд смертi, поведе тебе до самого Батька вiтрiв, – вiдповiла зайчиха.

Поскакав зайчик вперед, а Тимофiй пiшов за ним. Вийшли з лiсу, iдуть полями. Коли при дорозi бачать чоловiка, височенного, як стара ялина. Замiсть волосся на головi в нього листя i яблуневий цвiт. Вiн був заклопотаний роботою – здiймав i випрямляв усохлi й поламанi вiтром деревця, потiм набирав повний рот води iз зеленого горщика, зробленого iз стовбура грушi, нахилявся i порскав на них.

Тимофiй розреготався.

– Що ти дiеш, чоловiче? – спитав дивака.

– Зцiляю i оживлюю дерева.

– А хто ти будеш?

– Я – Батько дерев. А ти хто i куди мандруеш iз зайченям?

– Я – Тимофiй. Іду сватати Вiтрову доньку.

– І я пiду з тобою. Попрохаю Батька вiтрiв, аби його шибеники не ламали моiх дерев.

– Ходiмо.