Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Аби знати, кому маю заплатити грошi, дайте менi ваш кожух, а я лишу вам лапсердак.

Жiнка погодилася. Дала шахраевi гусака, новий кожух i одягла його дрантивий лахман.

Шахрай радий, що стiльки придбав за одного ринського, i вiдразу нiби крiзь землю провалився. Жiнка чекала, чекала та й пiшла додому в дрантивому лахманi. Чоловiк ледве впiзнав ii.

– Що сталося, жiнко?

Вона розповiла, як ярмаркувала.

– Видиш, жiнко, ти ляпала язиком, як по водi батогом, що продаси гусака лiпше, анiж я вола. Пiду свiт за очi.

Якщо знайду дурнiшу вiд тебе, то вернусь, а як розумнiшу, залишуся у неi.

Чоловiк подався у широкий свiт. Довго йшов, аж зголоднiв. У одному селi зайшов до багача. Вдома була тiльки господиня.

– Сiдайте, добрий чоловiче, – привiтала гостя. – Скажiть, хто ви е i куди йдете.

– Я Пригода. Мандрую собi свiтом i правду дiлю мiж людьми.

– Йой, ми вас чекали! – І жiнка дiстала з-за образiв хустину з великим гудзом. Розв’язала й виклала Пригодi купу грошей. – Це ми з чоловiком за багато рокiв назбирали.

Вiн казав, що колись мае прийти до нас пригода, i журився, аби були грошi на той час.

Пригода подякував газдинi за грошi, попросив окраець хлiба, кавалок солонини i подався у дорогу далi.

Увечерi вернувся багач з лiсу. Жiнка весела й задоволена:

– У нас був Пригода. Дала-м йому тi грошi, що ми наскладали.

Багач сторопiв.

– Ми ж складали грошi для такоi пригоди, як слабiсть, пошесть, засуха, старiсть, смерть…

– А я звiдки знала? – сердилася багачка.

Тим часом Пригода шукав багача уже в iншому селi.

Уздрiв файну хату. На обiйстю ледве переставляла ноги клапоуха льоха. Ото буде чим нагодувати багатьох бiдних людей!

Пiдiйшов до вiкна i моргнув господинi, що була сама вдома, аби вийшла надвiр. Заговорив до неi, нiби на цимбалах заграв:

– У недiлю видаю замiж свою льоху, аби здорова була! Я прийшов просити вас i вашого чоловiка на весiлля.

– Красно дякую, – поклонилася багачка.

– І ще прошу, абисьте пустили свою льоху зi мною, бо моiй льосi потрiбна дружка на весiллi.

Це буде великий гонор для вас i для нас.

Багачка навiть не думала довго:

– Най буде, берiть!

– Але дайте iй файне вбрання: жовтi чобiтки, вишиту сорочку, новеньку хустку, коралi на шию, ковтки у вуха.

Багачка побiгла в хату, поскладала те добро у скриню й покликала Пригоду.

Коли скриня була перед вiкнами, Пригода побачив мальований вiз i попросив:

– Я запряжу конi в той вiз, бо негаразд гнати льоху по селу.