Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

А Жагалюк справдi запровадив ксьондза до панськоi свiтлицi, там, де вiн не раз бавився. Свiтлиця була цiлком змiнена, бо пановi було сказано, що там ксьондза будуть зносити до раю, то вiн прикрасив свою свiтлицю розмаiтими квiтами, вазонами i такими речами, що ксьондз не бачив у нього у свiтлицi.

А коли вже Жагалюк притягнув ксьондза до панськоi кiмнати i мiшок уже йшов цiлком легко, вiн промовив до ксьондза:

– Чи ти ще живий? Бо вже наблизились до раю.

А коли вже в салонi були усi товаришi ксьондзовi i пан з панею й усi духiвники, знайомi, Жагалюк розв’язав мiх i пiдняв ксьондза на ноги, i вiн побачив усiх своiх товаришiв та й сказав:

– Святий отче Миколаю, то я мав тяжку дорогу до раю, а тi товаришi так легкою дорогою дiсталися сюди!

А Жагалюк собi зник, бо зробив свое дiло.

– Та вже вилiзай з того мiха! Бачиш, прийшов до мого раю. А ти пам’ятаеш, як ти з мене смiявся? Але бачиш, я як був паном, так i е, хоч сто букiв витримав, а ти жебраком став, бо тебе так висмiяно, i чого ти тепер вартий?

І той ксьондз тодi вийшов i навiть не вiдзивався до пана, пiшов до свого дому i сказав:

– Я бiльше довiдався в життi, що бiднi так вмiють висмiяти чоловiка.

Тодi люди склалися i дали ксьондзовi трохи грошей, щоб виiхав за кордон, щоб про нього навiть нiхто не чув.

Як гуцул наймався до попа

Якось один пiп трохи пiдпив у вiйта на хрестинах i почав вихвалятися:

– Я в самому Римi п’ять рокiв навчався. Не знайдеться у свiтi такого, аби мене круг пальця обвiв.

Почув таке кмiтливий гуцул, що служив у вiйта, i вирiшив провчити хвалька.

От другого дня пiшов до попа.

– Тобi чого?.. – питае панотець.

– Прийшов я до вас, паночку, проситися на службу.

– А що робити вмiеш?..

– Що скажете, отче, те й робитиму, – показав гуцул здоровеннi кулаки. – Навiть зварити дещо можу.

– Е, нi, до цього в мене е кухарка, а от до цiпа – добрий робiтник пригодився би. Молотити вмiеш?..

– Чому не вмiти? Вмiю, отче.

– А яку тобi платню на рiк положити?

– Я, прошу отця духовного, самiтнiй, як палець, то менi багато i не треба.

Зрадiв пiп, що такому дужому i молодому наймитовi так мало платити, та й квапливо каже:

– У мене в усьому порядок мусить бути. Тож ходи, легеню, до покою, покличемо паламаря й дяка i при свiдках умову складемо, аби ти вiд своiх слiв потiм не вiдмовлявся.