Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Приводять iх обох до пана. Пан дивиться, Іван чистий, а його пан обгльопаний сметаною. Пан домовий звелiв Івана й Іванового пана вибити i вигнати за браму (Івана менше били, а його пана бiльше).

Ідуть вони, вже додому вертаються. Та Іван iде скачучи, а пан iде плачучи. Іван iде та збирае по дорозi згублене пiр’я. А пан запитуе:

– Нащо ти, Іване, збираеш?

– Буду собi крила робити, – каже Іван, – й буду додому летiти.

А пан зачав i собi пiр’я збирати, каже:

– Я теж буду летiти, я тебе не лишуся.

Назбирали – пан повнi кишенi, а Іван трошки в пазуху.

Приходять до мiста. Іван мав грейцар i купив собi горнятко. А до того горнятка купив собi за другий грейцар дьогтю. А пан вже так обдерся в дорозi, що не мав анi грейцара. Та й каже корчмаревi:

– Дай менi дьогтю.

– Я не маю нiчого, – каже корчмар, – i не дам тобi нiчого свого.

А Іван каже:

– Що пан мав корчмарем короводитися, най корчмар дозволить пановi помочити руки в дьогтю.

І корчмар пановi дозволив, пустив його до бочки з дьогтем, i той помочив обидвi руки аж до плечей.

– Лiпи пiр’я до рук.

Пан поприлiплював пiр’я до обох рук i питае Івана:

– А ти чому не мастиш руки дьогтем?

– Я допiро на дубi лiпити буду, – каже Іван.

– А що ж ти на дуба полiзеш?

– Коли ж би я з землi на крилах пiднiсся? Я мушу з дуба летiти.

– То й я з тобою на дуба лiзу, – каже пан. – Я тебе не лишуся.

Вилiзли на дуба i пан, i Іван.

– Ну, роби собi крила.

– Я буду перший раз, – каже Іван, – несмарований летiти. Як на дорозi ослабну, то посмарую.

Зачав Іван махати руками, нiбито хоче летiти. А пан каже:

– Ну, най я вперед лечу, бо ти умiеш летiти i мене лишиш.

– Ей, нi, – каже Іван, – най я вперед лечу.

Нарештi Іван погодився: най пан летить наперед, а вiн лишиться ззаду.

Пан збив крильми i на землю впав. А Іван за паном помалу злiз з дуба. Та й пiшли обое просто додому.

Так орендар дiстав вiд пана сотку, бо Іван його остаточно в дорозi ошукав.

За потрiйну платню

Жив-був один пан. Багатий, та скупий. Поiде, бувало, кудись у гостину – сам iсть i п’е, а про свого вiзника i гадки не мае. Тому-то нiхто довго не наймитував у скупого пана.

Аж ось знайшовся один хитрий парубок. Став працювати вiзником з такою умовою, аби той пан на його очах не iв i не пив. А коли хазяiн умову порушить, вiзник буде мати потрiйну платню.