Консуело

– Ага! Ти ображений моiми припущеннями! – вигукнула Корилла. – Прекрасно! Це все, що я хотiла знати: ти любиш ii. Коли ж весiлля?

– Нiякого весiлля не буде.

– Виходить, ви дiлитесь iз графом? Недарма ти в такiй милостi в нього.

– Заради Бога, синьйоро, не будемо говорити нi про графа, нi про будь-кого, крiм нас iз вами.

– Гаразд! Отже, у цей час мiй колишнiй коханець i твоя майбутня дружина…

Андзолето був обурений. Вiн пiдвiвся з намiром пiти. Але, пiшовши, вiн розпалив би ще сильнiше ненависть жiнки, яку хотiв умиротворити.

Вiн стояв у нерiшучостi, принижений i нещасний у своiй жалюгiднiй ролi.

Корилла палала бажанням штовхнути його на зраду – не тому, що любила, а тому, що бачила в цьому спосiб помститися Консуело, хоча й зовсiм не була впевнена в тiм, що суперниця заслуговуе таку образу.

– От бачиш, – сказала вона, пронизуючи Андзолето поглядом, який мовби прикував його до порога будуара, – я мала пiдставу не вiрити тобi: зараз ти обманюеш одну з нас. Кого ж – ii чи мене?

– Нi ту, нi iншу! – крикнув вiн, прагнучи виправдатись у власних очах.

 – Я не коханець ii й нiколи ним не був. Я навiть не закоханий у неi, тому що не ревную ii до графа.

– Не бреши! Ти ревнуеш так сильно, що не хочеш навiть зiзнатись у цьому, а сюди з'явився, щоб вилiкуватись або забутись. Уклiнно дякую!

– Повторюю, я зовсiм не ревную, i, щоб довести, що в менi говорить не злiсть, я скажу вам, що граф, так само як i я, зовсiм не ii коханець, – вона чиста, як дитина; i едино, хто винуватий перед вами, – це граф Дзустiньянi.

– Виходить, я можу зробити так, аби циганку освистали, й це анiтрошки не засмутить тебе? Добре! Ти сидiтимеш у моiй ложi й освистиш ii, а потiм пiсля спектаклю ти станеш моiм единим коханцем! Ну, погоджуйся скорiше, а то я передумаю.

– Виходить, синьйоро, ви хочете перешкодити моему дебюту? Ви чудово знаете, що я маю виступити разом iз Консуело. Якщо ii освищуть, то i я також мушу стати жертвою вашого гнiву. Що ж зробив я, нещасний, чим заслужив вашу немилiсть? А в мене була мрiя – прекрасна, згубна: я цiлий вечiр уявляв, що ви хоч трохи спiвчуваете менi, що ваше протегування допоможе менi висунутись.

Але ви, виявляеться, зневажаете й ненавидите мене. А я ж бо любив вас, обожнював так, що змушений був утiкати… Що ж, якщо я викликаю у вас таку вiдразу, губiть мене, ламайте всю мою кар'еру. Але якщо зараз, вiч-на-вiч, ви скажете, що я вам не противний, я готовий перетерпiти при публiцi ваш гнiв.