Консуело

– Ваша правда, Консуело, i я зовсiм не хочу вас розлучати. Дзото буде дебютувати разом з вами. Тiльки ми не мусимо заплющувати очi на те, що, хоч у нього й великий талант, але все-таки йому далеко до вас.

– Я думаю iнакше, – гаряче заперечила Консуело, почервонiвши при цьому, наче образу було нанесено iй самiй.

– Знаю, знаю, що вiн бiльшою мiрою ваш учень, анiж учень того професора, якого я йому дав, – посмiхаючись, зауважив Дзустiньянi. – Не вiдмовляйтеся, моя красуне! Пам'ятаете, Порпора, довiдавшись про вашу дружбу з ним, вигукнув: «Тепер менi зрозумiлi деякi його достошства, а то я нiяк не мiг iх сполучити зi стiлькома вадами».

– Я дуже вдячний пановi професоровi! – вимушено посмiхаючись, сказав Андзолето.

– Нiчого, вiн змiнить свою думку, – весело мовила Консуело. – Публiка змусить мого шановного, славного вчителя пересвiдчитись у протилежному.

– Ваш шановний, славний учитель – кращий суддя, кращий знавець спiву в усьому свiтi, – заперечив граф.

 – Нехай же Андзолето продовжуе користуватися вашими вказiвками. Це тiльки буде йому на користь. Але, повторюю, ми не можемо укласти з ним угоди, поки не довiдаемось, як до нього поставиться публiка. Нехай вiн дебютуе, а там, за нашоi прихильностi, ми зумiемо по справедливостi задовольнити його вимоги.

– Тодi ми будемо дебютувати разом. Ми – вашi покiрнi слуги, пане графе. Але нiякого контракту, нiяких пiдписiв до дебюту! На цьому я стою твердо…

– Ви, Консуело, можливо, не зовсiм задоволенi тими умовами, якi я вам пропоную? Так продиктуйте своi.

Ось вам перо – самi викреслюйте, самi додавайте; мiй пiдпис унизу.

Консуело взялася за перо. Андзолето зблiд, а граф, помiтивши це, вiд задоволення закусив краечок свого мереживного жабо, яке весь час смикав. Рiшуче перекресливши контракт, Консуело написала там, де ще залишалося мiсце над пiдписом графа: «Андзолето й Консуело зобов'язуються разом прийняти умови, якi захоче граф Дзустiньянi iм запропонувати пiсля iхнього дебюту, що мусить вiдбутися в майбутньому мiсяцi в театрi Сан-Самуеле».

Вона швидко пiдписала свое iм'я, а потiм передала перо коханому.

– Пiдписуй не читаючи, – сказала вона, – цим ти хоч якоюсь мiрою доведеш твоему благодiйниковi свою вдячнiсть i довiру.

Андзолето все-таки, перш нiж пiдписати, швидко пробiг очима написане. Граф теж прочитав, дивлячись через його плече.

– Консуело! – вигукнув Дзустiньянi.