Консуело

Але, очевидно, вiн зовсiм забув про мое iснування; навiть не помiтив того, що, акомпануючи тобi на клавесинi, я зовсiм непогано iз цим упорався. Нарештi, говорячи про твiй ангажемент, вiн не заiкнувся про мiй. Як не звернула ти уваги на таку дивну рiч?

– Менi й на думку не спало, що граф, запрошуючи мене, може не запросити тебе. Та хiба вiн не знае, що я погоджуся тiльки за цiеi умови? Хiба вiн не знае, що ми наречений i наречена, що ми любимо одне одного? Хiба ти не говорив йому про це з цiлковитою певнiстю?

– Говорив, але, можливо, Консуело, вiн вважае це хвастощами з мого боку?

– У такому разi я сама похвастаюся моею любов'ю до тебе, Андзолето! Вже я так ii розпишу, що вiн менi повiрить! Але тiльки ти помиляешся, друже мiй! Якщо граф не вважав за потрiбне заговорити з тобою про ангажемент, то тiльки тому, що цю справу вирiшено з того самого дня, коли ти виступав у нього з таким успiхом.

– Вирiшено, але не пiдписано! А твiй ангажемент буде пiдписано завтра.

Вiн сам сказав тобi про це.

– Невже ти думаеш, що я пiдпишу першою? Звичайно ж, нi! Добре, що ти мене застерiг. Мое iм'я буде написано не iнакше, як пiд твоiм.

– Ти присягаешся?

– Як тобi не соромно! Змушувати мене присягатися в тiм, у чому ти впевнений! Справдi, ти мене сьогоднi не любиш або хочеш помучити; у тебе такий вигляд, нiби ти не вiриш, що я тебе люблю.

Тут на очi дiвчини навернулися сльози, i вона опустилася на стiлець, злегка надувшись, що додало iй iще бiльшоi чарiвностi.

«Справдi, який я дурень, – подумав Андзолето, – зовсiм з глузду з'iхав. Як я мiг припустити, що граф спокусить таку чисту iстоту, яка самовiддано любить мене! Вiн досить досвiдчений i, звичайно, зрозумiв з першого погляду, що Консуело не для нього. І хiба вiн виявив би таку великодушнiсть сьогоднi ввечерi, дозволивши менi ввiйти в гондолу замiсть себе, якби не був упевнений, що опиниться перед нею в жалюгiднiй i смiшнiй ролi ферта? Нi! Звичайно, нi! Моя доля забезпечена, мое становище непохитне.

Нехай Консуело йому подобаеться, нехай вiн упадае коло неi, нехай навiть закохаеться в неi, – усе це буде тiльки сприяти моiй кар'ерi: вона зумiе домогтися вiд нього всього, не наражаючись нi на яку небезпеку. В усьому цьому вона незабаром розбиратиметься краще за мене. Вона сильна та обережна. Домагання найласкавiшого графа лише слугуватимуть менi на користь, принесуть менi славу».