Консуело

– А хiба тобi самiй не хочеться бути красивою, мила Консуело?

– Так, для тебе.

– А для iнших?

– Яке менi до них дiло?

– А якби вiд цього залежало наше майбутне?

Тут Андзолето, бачачи, як збентежив вiн свою подругу, вiдверто розповiв iй про те, що сталося мiж ним i графом. Коли вiн передав iй не дуже втiшнi для неi слова Дзустiньянi, добродушна Консуело, що зрозумiла тепер, у чому рiч, i встигла заспокоiтися, витерла сльози i розсмiялася.

– Як, – вигукнув Андзолето, уражений такою цiлковитою вiдсутнiстю марнославства, – ти нiтрохи не схвильована, не збентежена? О, я бачу, Консуело, що ви маленька кокетка й чудово знаете, що ви не потворнi.

– Послухай, – вiдповiла вона, всмiхаючись. – Позаяк ти надаеш такого значення усiляким дурницям, я мушу тебе трохи заспокоiти. Я нiколи не була кокеткою: при моiй зовнiшностi це було б смiшно. Одначе безсумнiвно, що я тепер уже не потворна.

– Справдi? Ти це чула? Хто ж говорив тобi це, Консуело?

– По-перше, моя мати, ii нiколи не бентежила моя некрасивiсть.

Вона не раз повторювала, що це мине й що сама вона в дитинствi була ще гiрша. А тим часом я вiд багатьох, хто знав ii, чула, що у двадцять рокiв вона була найкрасивiшою дiвчиною в Бургосi. Пам'ятаеш, коли вона спiвала в кав'ярнi, не раз доводилося чути: «Яка, мабуть, ця жiнка була гарна в молодостi». Бачиш, друже мiй, для бiднякiв краса – це справа однiеi митi: сьогоднi ти ще не красива, а завтра вже перестала бути красивою. Можливо, i я ще буду гарненькою, тiльки б менi не перевтомлюватися, висипатися добре та не дуже голодувати.

– Консуело, ми з тобою не розлучимося. Я незабаром розбагатiю, ти нi в чому не будеш мати потреби й зможеш гарнiшати, скiльки тобi заманеться.

– У добрий час! Нехай допоможе нам Господь в усьому iншому!

– Так, але все це не вирiшуе справи зараз: необхiдно дiзнатися, чи вважатиме тебе граф достатньо красивою для сцени.

– Клятий граф! Тiльки б вiн не був занадто вимогливим.

– Ну, принаймнi ти не погануля.

– Так, я не погануля. Ще недавно я чула, як скляр, – той, що живе напроти нас, – сказав своiй дружинi: «А знаеш, Консуело зовсiм непогана з лиця, до того ж у неi чудова фiгура, а коли вона смiеться, так просто серце радiе; коли ж заспiвае – робиться й зовсiм красивою».

– А що вiдповiла на це його дружина?

– Вона вiдповiла: «А тобi що до цього, дурню? Лiпше займайся своею справою: одруженому чоловiковi нема чого заглядатися на дiвчат».