Консуело

Якби не було над ними iмператорськоi влади, що, з одного боку, тисне нас, а з iншого боку – все-таки оберiгае, я гадаю, що нашi маетки й нашi замки вже двадцять разiв були б розграбованi й розгромленi зграями селян iз сусiднiх округiв. Вони голодують унаслiдок вiйни, але завдяки невичерпному спiвчуттю Альберта (його доброта вiдома на тридцять миль навколо) сiли нам на шию, особливо вiд часу всiх цих перипетiй iз престолонаслiдуванням iмператора Карла.[109 - …вiд часу всiх цих перипетiй iз престолонаслiдуванням iмператора Карла.

– Маеться на увазi вiйна за австрiйську спадщину 1740—1748 pp.]

Коли граф Християн, бажаючи напоумити сина, бувало, говорив йому, що вiддати все в один день – значить позбавити себе можливостi давати завтра, той вiдповiдав: «Батьку мiй любий, хiба немае в нас даху, що переживе всiх нас, тодi як над головами тисяч нещасних лише холодне й суворе небо? Хiба в кожного з нас не бiльше одягу, нiж потрiбно, щоб одягти цiлу родину в лахмiттi? А хiба щодня не бачу я за нашим столом такоi кiлькостi рiзних страв i чудесних угорських вин, якоi вистачило б, аби нагодувати й пiдтримати всiх цих нещасних жебракiв, виснажених нестатком i втомою? Чи смiемо ми вiдмовляти в чому-небудь, коли в нас у всьому надмiр? Чи маемо ми право користуватися навiть необхiдним, якщо в iнших i того немае? Хiба заповiти Христа тепер змiнилися?»

Що могли вiдповiсти на цi прекраснi слова й граф, i канонiса, i капелан, самi ж виховали цього юнака в таких суворих i високих принципах релiгii? І вони бентежилися, бачачи, що вихованець iхнiй усе розумiе буквально, не бажаючи йти нi на якi компромiси, що iх вимагае час (на яких, я гадаю, i грунтуеться всякий суспiльний устрiй).

Іще гiрше бувало, коли питання стосувалося полiтики: Альберт уважав потворними людськi закони, що дають право володарям посилати на забiй мiльйони людей, розоряти цiлi величезнi краiни заради задоволення свого честолюбства та марнославства. Ця його полiтична нетерпимiсть ставала небезпечною, й родичi не зважувалися везти його нi до Вiдня, нi до Праги, нi взагалi до великих мiст, побоюючись, як би його фанатичнi промови не зашкодили iм.

Не менш турбували iх i релiгiйнi переконання Альберта. При такiй екзальтованiй набожностi його цiлком могли прийняти за еретика, що заслуговуе багаття або шибеницi. Вiн ненавидiв пап, цих апостолiв Христа, що ополчились у союзi з королями на спокiй i благо народу. Вiн гудив розкiш епископiв, свiтський дух священикiв i честолюбство всiх духовних осiб.