Консуело

Корилла, що довго терпiла образливе ставлення Андзолето i, як узагалi всi ницi натури, була схильна любити саме за презирство до себе та образи, все-таки стала вважати обтяжливою цю згубну пристрасть. Вона все тiшила себе надiею, що поневолить, приручить цю непокiрливу iстоту, i з жорстокiстю докладала зусиль для цього, приносячи в жертву все; але, переконавшись, що iй нiколи цього не домогтися, зненавидiла його й намагалася помститись йому власними пригодами. Якось уночi, коли Андзолето з Клориндою блукали в гондолi по Венецii, вiн помiтив iншу гондолу, яка обiгнала iх на великiй швидкостi; погашений лiхтар указував, що там вiдбуваеться таемне любовне побачення.

Вiн не звернув на це уваги, але Клоринда, що, боячись бути впiзнаною, завжди була насторожi, прошепотiла йому:

– Накажи гребти повiльно – це гондола графа, я впiзнала гондольера.

– У такому разi ii треба наздогнати: менi хочеться довiдатись, якою зрадою граф платить сьогоднi за твою.

– Нi! Нi! Повернемо назад! – наполягала Клоринда.

 – У нього такий зiркий зiр i такий тонкий слух! Не будемо йому заважати.

– Гей, налягай на весла! – крикнув Андзолето своему гондольеровi. – Я хочу наздогнати оту гондолу, попереду.

Незважаючи на жах i благання Клоринди, наказ цей був миттево виконаний. Обидвi гондоли майже торкнулись одна одноi. І в цю хвилину до вух Андзолето долинув погано стримуваний смiх.

– Прекрасно! – сказав вiн. – Справедливiсть перемагае! Це Корилла насолоджуеться вечiрньою прохолодою з паном графом!

Із цими словами Андзолето скочив на нiс своеi гондоли i, вихопивши з рук гондольера весло, став посилено гребти.

Як оком змигнути вiн наздогнав графську гондолу й зачепив ii. Тут, чи тому, що серед вибухiв смiху Корилли вiн почув свое iм'я, чи на нього найшло божевiлля, вiн голосно мовив:

– Люба Клориндо, ти, безперечно, найкрасивiша, найобожнюванiша жiнка у свiтi.

– Я щойно це саме говорив Кориллi, – промовив граф, показуючись iз-пiд навiсу своеi гондоли й надзвичайно невимушено наближаючись до сусiдньоi.

– А тепер, коли нашi прогулянки завершено, ми, як чеснi люди, що володiють рiвноцiнними скарбами, можемо зробити обмiн.

– Пан граф вiдплачуе належним чином за мою чеснiсть, – у тому ж тонi вiдповiв Андзолето. – Якщо його ясновельможнiсть зволить, я запропоную йому руку, щоб вiн мiг, перейшовши сюди, взяти свое добро там, де вiн його знайде.