Консуело

Але позаяк пропорцiйно зрiс i успiх Консуело, вiн, бачачи це пiдтвердження ii переваги, залишився незадоволений собою й знову занепав духом. Вiд цiеi хвилини все почало уявлятися йому в темному свiтлi. Андзолето здавалося, що його зовсiм не слухають, що глядачi, якi сидять поблизу, пошепки засуджують його, що навiть його доброзичливцi, пiдбадьорюючи його за лаштунками, роблять це тiльки з жалостi. У всiх iхнiх похвалах вiн шукав якийсь iнший, прихований, неприемний для себе змiст. Корилла, до якоi вiн в антрактi зайшов у ложу, щоб дiзнатися про ii думку, з удаваним занепокоенням запитала, чи не хворий вiн.

– Звiдки ти це взяла? – роздратовано запитав вiн.

– Тому що голос твiй нинi звучить якось глухо й вигляд у тебе пригнiчений. Андзолето, любий, пiдбадьорся, напруж своi сили – вони паралiзованi страхом чи зневiрою.

– Хiба я погано проспiвав свою вихiдну арiю?

– Набагато гiрше, нiж у першiй виставi! У мене так стискувалося серце, що я боялася зомлiти.

– Одначе менi аплодували!

– На жаль!.

. Втiм, я дарма розчаровую тебе. Продовжуй, тiльки намагайся, щоб голос звучав чистiше…

«Консуело, – думав вiн, – звичайно, хотiла дати менi гарну пораду. Сама вона у своiх учинках керуеться iнстинктом, i це ii вивозить. Але звiдки в неi може бути досвiд, як може вона навчити мене перемогти цю норовливу публiку? Слухаючи ii порад, я приховую блискучi сторони свого таланту; а того, що я полiпшив манеру спiву, нiхто й не помiтив. Буду зухвалий як i ранiше.

Хiба я не бачив пiд час мого дебюту в будинку графа, що можу вразити навiть тих, кого не можу переконати? Визнав же в менi старий Порпора талант – щоправда, знаходячи на ньому плями! Так нехай же публiка схилиться перед моiм талантом i терпить моi вади!»

У другому актi вiн iз шкури лiз, викидаючи неймовiрнi штуки. Його слухали з подивом. Деякi почали аплодувати, але iх змусили замовкнути. Бiльша частина публiки дивувалася, запитуючи себе, був тенор божественний чи огидний.

Ще трохи зухвалостi – i, можливо, Андзолето вийшов би переможцем, але ця невдача так збентежила його, що вiн зовсiм розгубився i ганебно провалив кiнець партii.

У третьому актi вiн пiдбадьорився й вирiшив дiяти на свiй розсуд, не дотримуючись порад Консуело: вiн пустив у хiд найсвоерiднiшi прийоми, найсмiливiшi музичнi фокуси. І раптом – о, ганьба! – серед мертвоi тишi, якою були зустрiнутi цi розпачливi спроби, почулися свистки.