Консуело

[86 - Бiлявого, кучерявенького й пухкенького (iтал.).]

Вiн був занадто схвильований, аби добре проспiвати свою першу арiю, але для того, щоб захопити жiнок i театральних завсiдникiв, досить було i його чудового голосу, красивих поз i кiлькох удалих нових пасажiв. У дебютанта були чудовi данi, перед ним вiдкривалася блискуча майбутнiсть. Тричi гримiли оплески, двiчi викликали молодого тенора з-за лаштункiв, за iталiйським i особливо венецiанським звичаем.

Успiх повернув Андзолето смiливiсть, i коли вiн знову з'явився разом iз Гiпермнестрою, страху в ньому нiби й не було.

Але в цiй сценi загальною увагою заволодiла Консуело: всi бачили й чули тiльки ii.

– Ось вона! – лунало з усiх бокiв.

– Хто? Іспанка?

– Так, дебютантка. L'amande del Zustiniani.[87 - Коханка Дзустiньянi (iтал.).]

Консуело вийшла iз серйозним, холодним виглядом i обвела очима публiку; поклоном, у якому не було нi зайвоi смиренностi, нi кокетства, вона вiдповiла на залп оплескiв своiх покровителiв i почала речитатив таким упевненим голосом, з такою грандiозною повнотою звуку, з таким трiумфальним спокоем, що пiсля першоi ж фрази театр задрижав од вигукiв захвату.

– Ах, пiдступний! Вiн насмiявся надi мною! – скрикнула Корилла, метнувши жахливий погляд на Андзолето, що, не стримавшись, глянув на неi з погано прихованою посмiшкою, й кинулася в глиб своеi ложi, заливаючись слiзьми.

Консуело проспiвала ще кiлька фраз. У цю хвилину почувся надтрiснутий голос старого Лоттi:

– Amici miei, questo е un portento![88 - Друзi моi, це чудо! (iтал.

).]

Коли вона виконувала вихiдну арiю, ii десять разiв переривали, кричали «бiс», сiм разiв викликали на сцену, у театрi стояв захоплений гомiн. Словом, шаленство венецiанських любителiв музики виявилося з усiм його чарiвним i в той же час комiчним запалом.

– Чого вони так кричать? – запитувала Консуело, повернувшись за лаштунки, звiдки ii не переставали викликати. – Можна подумати, що вони збираються побити мене камiнням!

Із цiеi хвилини Андзолето безумовно вiдiйшов на другий план.

Його приймали добре, але тiльки тому, що всi були задоволенi. Поблажлива холоднiсть до його слабких мiсць i майже байдужiсть до вдалого говорили про те, що коли жiнкам – цiй експансивнiй i гучнiй бiльшостi – i подобалася його зовнiшнiсть, то чоловiки були про нього невисокоi думки й увесь свiй захват приберiгали для примадонни.