Легенди і міфи Стародавньої Греції

Обернувшись дельфiном, кинувся вiн у сине море, наздогнав корабель i променистою зiркою злинув з морських хвиль на корму його. Аполлон привiв корабель до пристанi мiста Крiси[25 - Мiсто на березi Коринфськоi затоки, що було гаванню для Дельф.] i через родючу долину повiв критських морякiв, граючи на золотiй кiфарi, в Дельфи. Вiн зробив iх першими жерцями свого святилища.

Дафна

Викладено за поемою Овiдiя «Метаморфози».

І свiтлий, радiсний бог Аполлон зазнае суму, i його спiткало горе. Вiн зазнав горя незабаром пiсля перемоги над Пiфоном.

Коли Аполлон, гордий зi своеi перемоги, стояв над убитою його стрiлами потворою, вiн побачив коло себе юного бога кохання Ерота, який натягував свiй золотий лук. Смiючись, сказав йому Аполлон:

– Навiщо тобi, дитя, така грiзна зброя? Залиш краще менi посилати разючi золотi стрiли, якими я зараз убив Пiфона. Чи тобi рiвнятися славою зi мною, стрiловержцем? Чи не хочеш ти, часом, досягти бiльшоi слави, нiж я?

Ображений Ерот гордо вiдповiв Аполлоновi:

– Стрiли твоi, Фебе-Аполлоне, не знають промаху, всiх разять вони, але моя стрiла поразить тебе.

Ерот змахнув своiми золотими крильцями i вмить злетiв на високий Парнас. Там вийняв вiн iз сагайдака двi стрiли: одну, що ранить серце i викликае кохання, – нею пронизав вiн серце Аполлона, а другу, що вбивае кохання, пустив вiн у серце нiмфи Дафни, дочки рiчкового бога Пенея.

Зустрiв якось прекрасну Дафну Аполлон i покохав ii. Але тiльки-но побачила Дафна золотокудрого Аполлона, як зi швидкiстю вiтру кинулася тiкати, адже стрiла Ерота, що вбивае кохання, пронизала ii серце.

Побiг навздогiн iй срiбнолукий бог.

– Стiй, прекрасна нiмфо, – благав Аполлон, – чому бiжиш вiд мене, немов овечка, переслiдувана вовком. Немов голубка, яка рятуеться вiд орла, тiкаеш ти! Адже я не ворог твiй! Дивись, ти поранила ноги об гострi колючки тернику. О, почекай, спинись! Адже я Аполлон, син громовержця Зевса, а не звичайний смертний пастух.

Але все швидше бiгла прекрасна Дафна.

Мов на крилах, мчить за нею Аполлон. Все ближче вiн. Ось зараз наздожене! Дафна вiдчувае його дихання. Сили лишають ii. Почала благати Дафна батька свого Пенея:

– Батьку Пенею, допоможи менi! Розступися швидше, земле, i поглинь мене! О, вiднiмiть у мене цей образ, вiн завдае менi лише страждань!

Тiльки сказала вона це, як зараз же занiмiли ii члени. Кора вкрила ii нiжне тiло, волосся обернулося в листя, а руки, пiднесенi до неба, перетворились у вiти.