Виховання почуттів

Вiн видавав себе за республiканця; багато мандрував, був знайомий iз закулiсним життям театрiв, ресторанiв, газет i всiма знаменитими артистами, яких фамiльярно називав на iм'я; Фредерiк невдовзi подiлився з ним своiми планами; вiн схвалив iх.

Але зненацька ввiрвав розмову, задивився на пароплавну трубу i, швидко бурмочучи, заходився вираховувати, «скiльки вийде, якщо поршень зробить за хвилину стiльки-от тактiв» i т. iн. А коли цифра була визначена, почав палко захоплюватися краевидом. Вiн казав, що вважае себе щасливим, бо звiльнився вiд усiляких справ.

Фредерiк вiдчував до нього певну пошану i не встояв проти бажання довiдатись, як його зовуть. Незнайомець вiдповiв одним духом:

– Жак Арну, власник «Художнього промислу» на бульварi Монмартр.

Слуга в картузi з золотим галуном пiдiйшов до нього й сказав:

– Чи не зiйдете, пане, донизу? Мадмуазель плаче.

Вiн зник.

«Художнiй промисел» – змiшане пiдприемство, де були об'еднанi газета, присвячена малярству, та крамниця, в якiй торгували картинами.

Фредерiковi не раз траплялося читати цю назву в рiдному мiстi на величезних оголошеннях у книгарнi, де на виднотi красувалося iм'я Жака Арну.

Сонце кидало прямовисне промiння, пiд яким блищали залiзнi скрiпи щогл, металева обшивка, поверхня води; ii розтинав нiс пароплава, i вiд нього розходилися двi борозни, що тяглися аж до окрайки лугiв. З кожним вигином рiчки вiдкривалися такi самi ряди срiблястих тополь. Мiсцина була безлюдна. В небi непорушно стояли бiлi хмарини, i нудьга, невиразно розлита довкола, здавалось, уповiльнювала рух пароплава й надавала подорожнiм iще непоказнiшого вигляду.

За винятком кiлькох буржуа, пасажирiв першого класу, все це були робiтники, крамарi, iхнi жiнки та дiти. А що за тих часiв був звичай одягатися в дорогу простiше, то трохи не всi були в якихось старих шапках чи полинялих капелюхах, в замизканих чорних мундирах, витертих за канцелярськими столами, або в сюртуках, що так довго слугували прикажчикам крамниць, аж матерiя на гудзиках геть порозлазилась; у декого з-пiд жилета з вилогами виднiлася перкалева сорочка, заплямлена кавою; краватки, що вже скидалися на ганчiрку, були застебнутi шпильками з накладного золота; полотнянi туфлi трималися на штрипках.

Кiлька непевних типiв iз бамбуковими цiпками на шкiряних петельках скоса шастали поглядом, а батьки родин витрiщали очi й про все розпитували. Вони розмовляли стоячи або присiвши на свою поклажу; iншi куняли по кутках; дехто пiдживлявся iжею.