Виховання почуттів

У фiналi цей сумний висновок пiдтвердять i Фредерiк Моро та його друг Шарль Делор'е – не тiльки визнанням свого життевого фiаско, поразки надiй та планiв усiх своiх товаришiв, але й признанням кращим за все, що було в iх життi, невдалоi спроби пiдлiткiв вiдвiдати публiчний дiм. Цим i завершуеться виховання почуттiв.

Інтонацiйне багатство роману – вiд безпристрасностi до жагучоi печалi, вiд скептичноi iронii до сатири – не заважае, а сприяе створенню цiлiсноi художньоi картини, багатобiчному визначенню проблеми, що навряд чи коли-небудь втратить актуальнiсть.

Л. А. Мироненко

Виховання почуттiв

Частина перша

І

15 вересня 1840 року, близько шостоi години ранку, пароплав «Мiсто Монтеро», лаштуючись одчалити вiд набережноi Святого Бернара, випускав великi клуби диму.

Поспiшали захеканi люди; бочки, кодоли, корзини з бiлизною захаращували проходи; матроси нiкому не вiдповiдали; всi штовхалися; мiж двома машинними кожухами височiла купа тюкiв; людський гамiр поглинало сичання пари, що, вириваючись крiзь отвори в залiзнiй обшивцi труб, оповивала все бiлястою заслоною, а на баку безперестану калатав дзвiн.

Нарештi судно вiдiйшло, й обидва береги, забудованi складами, корабельнями й заводами, звiльна потяглися, нiби, розмотуючись, двi широкi стрiчки.

Юнак рокiв вiсiмнадцяти з довгим волоссям непорушно стояв неподалiк стерна, тримаючи пiд пахвою альбом. Крiзь легкий туман вiн розглядав далекi дзвiницi, якiсь не вiдомi йому будiвлi; тодi востанне обвiв поглядом острiв Святого Людовiка, стару частину мiста, собор Богоматерi; незабаром Париж зник iз очей, i юнак важко зiтхнув.

Фредерiк Моро, недавно отримавши диплом бакалавра, вертався в Ножан-на-Сенi, де вiн мав нудьгувати два мiсяцi перед тим, як поiхати вивчати право. Мати, давши синовi необхiдну суму, вiдправила його до Гавра, щоб навiдав дядька, котрий, як вона сподiвалася, мiг вiдписати небожевi спадщину; Фредерiк прибув звiдтiля напередоднi i, не маючи змоги затриматись у столицi, винагороджував себе тим, що вертався в провiнцiю найдальшою дорогою.

Метушня вляглася; всi розташувалися по своiх мiсцях; дехто грiвся, стоячи бiля машини; труба з повiльним ритмiчним хрипом викидала султани чорного диму; мiднi деталi судна сльозилися краплинами роси; палуба тремтiла вiд легкого внутрiшнього двиготiння, а колеса, швидко обертаючись, били по водi.

Рiчку облямовували пласкi пiщанi береги.