Виховання почуттів

Коли Ісiдор наздогнав його, вiн сiв на передку, щоб правити кiньми. Невпевненiсть минула. Вiн твердо поклав собi, хоч би там як, увiйти в дiм родини Арну й завести з нею близьке знайомство. У них повинно бути весело, та й сам Арну Фредерiковi подобався. А там – хто знае? І кров ударила йому в лице, у скронях зашумiло, вiн ляснув батогом, смикнув за вiжки, i конi так помчали, що старий кучер тiльки повторював:

– Тихше, ну тихше! Ви ж iх геть позаганяете.

Фредерiк помалу заспокоiвся, вiн слухав, що розповiдае слуга.

Панича очiкують з великим нетерпiнням. Мадмуазель Луiза аж у сльози вдарилась, пориваючись i собi в екiпаж.

– Яка мадмуазель Луiза?

– Таж родичка пана Рока. Ви ж знаете.

– О, я й забув! – збайдужа вiдповiв Фредерiк.

Тим часом конi пiдбилися. Обидва вони почали спотикатися, i на вежi св. Лаврентiя вибило дванадцяту годину, коли Фредерiк прибув на Збройовий майдан, де стояв материн дiм. Просторий будинок iз садом, що виходив до поля, надавав чималоi ваги панi Моро, найбiльше шанованiй особi у цих краях.

Походила вона iз старовинного, нинi вже занепалого дворянського роду. Їi чоловiк, плебей, за якого видали ii батьки, загинув на дуелi, коли вона була вагiтна, i залишив дружинi пiдупаде господарство. Вона приймала в себе тричi на тиждень i вряди-годи давала прекраснi обiди. Проте кожна свiчка була на облiку й орендну платню чекали з нетерпiнням. Ця сутужнiсть, приховувана як вада, завдавала iй постiйних турбот. Однак доброчиннiсть свою виявляла вона, не виставляючи ii напоказ, не роблячи кислоi мiни.

Панi Моро покладала на сина честолюбнi надii. Вона, нiби заздалегiдь вживаючи застережних заходiв, не любила, щоб у ii присутностi ганили уряд. Спочатку синовi потрiбна буде протекцiя; потiм, завдяки своiм здiбностям, вiн стане радником, послом, мiнiстром.

Коли Фредерiк увiйшов до вiтальнi, всi шумно повставали, почали його обiймати; перед камiном розставили широким пiвколом крiсла й стiльцi. Пан Гамблен зараз же запитав, яка його думка про панi Лафарж[2 - …його думка про панi Лафарж. – Йдеться про судову справу 1840 р., за якою панi Лафорж була звинувачена в отруеннi свого чоловiка i засуджена до каторги.].