Виховання почуттів

Всi вiдчували взаемну симпатiю. Їхня ненависть до уряду була пiднесена до рiвня беззастережного догмата. Лише один Мартiнон пробував захищати Луi-Фiлiппа. Проти нього висовували всi втертi доводи, що стали звичнi в газетах: спорудження укрiплень довкола Парижа, вересневi закони[19 - Вересневi закони вотованi пiсля замаху на Луi-Фiлiппа (1835) – i були спрямованi на посилення цензури та суду.], Прiтчарда, лорда Гiзо, – тож Мартiнон замовкав, побоюючись когось образити. За сiм рокiв навчання в колежi вiн нi разу не зазнав покарання, а на юридичному факультетi зумiв подобатися професорам.

Звичайно вiн ходив у широкому брунатному сюртуцi, в гумових калошах; але одного вечора з'явився вичепурений, як на весiлля: на ньому була оксамитова жилетка, бiла краватка, золотий ланцюжок.

Товариство здивувалося ще бiльше, коли стало вiдомо, що вiн прийшов од пана Дамбреза. Банкiр справдi купив у батька Мартiнона чималу партiю лiсу; старий вiдрекомендував йому сина, i Дамбрез запросив обох на обiд.

– Багато було трюфелiв? – спитав Делор'е. – Чи пригорнув ти його дружину десь у дверях sicut decet?[20 - Як личить (латин.).]

Далi розмова торкнулася жiнок. Пеллерен не припускав, що можуть бути гарнi жiнки (вiн оддавав перевагу тигрицям); взагалi людська самиця – створiння нижче в естетичнiй iерархii.

– Саме те, що нас приваблюе, i принижуе ii як iдею; я маю на увазi волосся, груди…

– Проте, – заперечив Фредерiк, – довге чорне волосся, великi карi очi…

– О! Звiсно! – вигукнув Юссоне.

 – Досить андалусок серед зелених лугiв! Щось античне? Слуга покiрний! Зрештою – будьмо щирi – така собi лоретка куди втiшнiша за Венеру Мiлоську! Будьмо ж галлами, сто чортiв! Живiм, коли зможемо, як за Регентства.

Струмуй, вино, всмiхайтесь, дiви!

Вiд брюнетки мчiмо до блондинки! Яка ваша думка, дядечку Дюссардье?

Дюссардье не вiдповiв. Усi напосiдали на нього, щоб узнати його смаки.

– Так от, – сказав вiн, червонiючи, – я хотiв би завжди любити одну й ту саму!

Це було сказано так, що на мить запала мовчанка; одних здивувала ця душевна чистота, iншi в його словах вiдкрили те, про що вони, можливо, потай мрiяли й самi.

Сенекаль поставив свого кухля з пивом на пiдвiконня i напутливо заявив, що проституцiя – тиранiя, а шлюб – аморальнiсть, i тому найлiпше – здержливiсть. Делор'е дивився на жiнок як на забавку – та й тiльки. Пановi де Сiзi вони навiвали всiлякi небезпеки.