Виховання почуттів

У днi прогулянок, ставши позаду всiх, вони гомонiли без кiнця-краю.

Юнаки говорили про те, що робитимуть по закiнченнi колежу. Передусiм вони здiйснять велику подорож на грошi, якi Фредерiк, дiйшовши повнолiття, одержить iз свого капiталу. Потiм вони повернуться в Париж, працюватимуть разом, нiколи не розлучаючись, а пiсля працi вiдпочиватимуть, насолоджуючись коханням принцес в атласних будуарах або втiшаючись гучними оргiями в товариствi знаменитих куртизанок. Спалахи надiй змiнялися сумнiвами. Пiсля нападу веселих теревенiв юнаки впадали в глибоку мовчанку.

Лiтнiми вечорами вони довго блукали по кам'янистих стежинах уздовж виноградникiв або великим шляхом у полях, де пiд сонцем хвилювалися жита i пахощi дягелю сповнювали повiтря; коли iх поймала задуха, вони простягалися на землi горiлиць, запамороченi, сп'янiлi. Їхнi товаришi, поскидавши куртки, бiгали навзаводи чи пускали паперових змiiв. Класний наставник iх скликав. Поверталися додому попiд садами, що iх перетинали ручайки, а далi йшли бульварами у затiнку старих мурiв; iхнi кроки вiдлунювали серед пустельних вулиць; вiдчинялася хвiртка, вони пiдiймалися по схiдцях, пригнiченi, як пiсля буйного гульбища.

Пан iнспектор заявляв, що вони тiльки баламутять один одного. Та якщо в старших класах Фредерiк ще сяк-так учився, то лише завдяки умовлянням товариша; а на канiкули 1837 року Фредерiк привiз його до своеi матерi.

Хлопець не сподобався панi Моро. Їв вiн надзвичайно багато, вiдмовлявся ходити по недiлях до церкви; заводив розмови республiканського напрямку; нарештi, вона дiзналася, що Шарль водив ii сина в непристойнi мiсця.

За ними почали стежити. Це змiцнило iхнi взаемини ще бiльше; i коли наступного року Делор'е, залишивши колеж, вiд'iжджав до Парижа вивчати право, прощання було болiсне.

Фредерiк сподiвався, що там зустрiнеться з ним. Вони не бачилися вже два роки; по обiймах юнаки пiшли до мостiв, щоб досхочу наговоритися.

Коли Шарль зажадав од батька опiкунського звiту, капiтан, що тепер тримав у Вiльноксi бiльярдну, розлютився i вiдмовив синовi в будь-якiй допомозi.

Делор'е сподiвався згодом дiстати по конкурсу професорську кафедру, але зараз, не маючи й шеляга, поступив старшим клерком до адвоката в Труа. У нього був намiр цiною суворих обмежень заощадити чотири тисячi франкiв; i якщо йому й не перепаде нiчогiсiнько з материноi спадщини, вiн усе-таки матиме кошти спокiйно працювати над книжками впродовж трьох рокiв, очiкуючи посади.