Пані Боварі. Проста душа (збірник)

Прощалися в домi i бiльше вже не розмовляли; свiжий вiтер, обвiваючи дiвчину, ворушив ii волоссячко на потилицi або грався зав'язками фартушка, що трiпотiли в неi на стегнах, як прапорцi. Одного разу була вiдлига; мокро вилискувала кора на деревах у садку, з покрiвель капало. Емма постояла на порозi, потiм сходила за парасолькою, вiдкрила ii. Пронизана сонцем сиза шовкова парасолька вiдкидала рухливi блiки на ii бiле личко. А вона усмiхалась лагiдному теплу i слухала, як падають краплi на напнутий муар.

Коли Шарль тiльки ще почав iздити на ферму Берто, панi Боварi-молодша завжди було розпитувала, як iдеться хворому, i навiть видiлила для добродiя Руо окрему сторiнку в своiй облiковiй книзi. Але прочувши, що в нього е дочка, вона кинулась розпитувати по людях i довiдалась, що панночка Руо виховувалася в монастирi урсулинок[8 - Урсулинки – члени черничого ордену святоi Урсули, заснованого в XVI ст.; в монастирських школах ордену виховувалися дiвчата переважно дворянського походження.

], дiстала, як то кажуть, прекрасну освiту, отже, танцюе, малюе, вишивае, знае географiю i бринькае на фортепiано… Ну, це вже занадто!

«Так ось воно що! – думала жiнка, – Так ось чому вiн аж сяе увесь, коли виряджаеться до неi! Так ось чому вiн убираеться в новий жилет i навiть не боiться попасти в ньому пiд дощ… Ах вона ж змiюка! Змiюка!»

І лiкарша iнстинктивно зненавидiла дiвчину. Спершу вона закидала Шарлю на здогад, але вiн не розумiв; потiм робила йому загальнi зауваження, на якi вiн не вiдповiдав, боячися бурi; нарештi перейшла до лобових атак, i вiн розгубився.

І чого б ото йому iздити в Берто? Адже добродiй Руо вже одужав, та ще й досi йому не заплатив. О, вона знае чого: там же е одна особа – i розмовниця, й рукодiльниця, i розумниця… Так ось чого йому заманулося – городянок!

– Де ж таки, – не вгавала вона, – чим не панночка ота дочка дядька Руо? Дiд у неi свинi пас, а материн двоюрiдний брат мало пiд суд не попав за бiйку! І вона ще приндиться, мов справдi щось путне, та до церкви у шовках ходить, нiби графиня яка.

А бiдному батьковi, якби рiпа торiк не вродила, не було б чим недоiмки платити!

Шарлю обридло все це, i вiн перестав iздити на ферму. Пiсля нескiнченних слiз i поцiлункiв, у любовному надпоривi Елоiза змусила його заприсягтися на молитовнику, що вiн бiльше там не буватиме. Отже, вiн скорився; але смiливiсть бажання бунтувала в ньому проти такоi рабськоi поведiнки.