Пані Боварі. Проста душа (збірник)

З возовнi принесли на лубки в'язку дранини. Шарль вибрав одну дранку, розколов ii на кiлька скiпок i вискоблив скляною скалкою; тим часом наймичка роздирала простирадло на бинти, а панна Емма шила подушечки. Вона довго не могла знайти свого несесера, i батько аж розсердився; не вiдповiдаючи нi слова на його докори, вона швидко шила, раз у раз колола собi пучки i тут же пiдносила руку до рота – виссати кров.

Шарля вразила бiлiсть ii нiгтiв. Вони були блискучi й звуженi на кiнчиках, вiдполiрованi краще вiд дьеппськоi слоновоi костi[7 - …краще вiд дьеппськоi слоновоi костi… – Дьепп, мiсто на пiвнiчному заходi Францii, славилося вишуканими виробами з слоновоi костi, дерева та рогу.

] i пiдрiзанi у формi мигдалин. Проте руки в дiвчини були не дуже гарнi – не досить бiлi й трохи сухорлявi; та й взагалi вони були довгуватi i позбавленi м'якоi округлостi в контурах. А що вже очi, то вони справдi були прекраснi – карi, аж нiби чорнi, вони дивилися на вас з-пiд довгих вiй щиро, смiливо i довiрливо.

Пiсля перев'язки добродiй Руо запросив лiкаря попоiсти трохи на дорогу.

Шарль зiйшов у залу на нижньому поверсi. Там, на невеличкому столику коло великого лiжка пiд перкалевим балдахiном, на якому були намальованi турки, стояли два прибори i срiбнi келишки. З високоi дубовоi шафи, що стояла проти вiкна, пахло iрисом i свiжовибiленим полотном. Долi по кутках стояли лантухи збiжжя – лишок, що не влiз у сусiдню комору, куди вели три кам'янi приступки. На зелено пофарбованiй стiнi, що вже трохи полупилась вiд вогкостi, висiла на гвiздку едина оздоба кiмнати – голова Мiнерви, намальована вуглем i вправлена в позолочену рамку.

Внизу готичними лiтерами було написано: «Дорогому татковi».

За столом говорили спочатку про хворого, потiм про погоду, про сильну холоднечу, про те, що ночами в полi бiгають вовки. Паннi Руо дуже невесело живеться на селi, особливо тепер, коли на ii руках усе хазяйство. У кiмнатi було холоднувато, i вона злегка тремтiла, вiд чого повненькi губи в неi розтулялися.

У хвилини мовчання вона мала звичку iх прикушувати.

Бiлий виложистий комiрець низько вiдкривав ii шию. Їi чорняве волосся роздiлялося тонким, злегка вигнутим продiлом на два бандо, так гладенько зачесаних, що вони створювали враження суцiльноi маси; ледь закриваючи вуха, вони зливалися позаду в пишному шиньйонi i вiдтiняли скронi хвилястою лiнiею. Таку зачiску сiльський лiкар бачив уперше в життi. Щiчки в панночки були рожевi.