Пані Боварі. Проста душа (збірник)

Це був хлопець як хлопець, помiркованоi вдачi: на перервах вiн грався, в належний час робив уроки, на класних заняттях уважно слухав, у дортуарi добре спав, у iдальнi iв з апетитом. У вiльний час вiн ходив до купця-залiзняка на вулицi Гантерi. Той брав його з iнтернату раз на мiсяць, у недiлю, коли крамниця була вже зачинена, i посилав гуляти в порт, подивитися на кораблi, а рiвно о сьомiй годинi вечора приводив його назад до колежу якраз на вечерю. Щочетверга Шарль писав увечерi довгого листа додому, до матерi, писав червоним чорнилом i запечатував трьома облатками; потiм брався повторяти по конспекту iсторiю або читав обшарпаний том «Анахарсiса»[5 - …обшарпаний том «Анахарсiса»… – Маеться на увазi твiр французького письменника i археолога Жан-Жака Бартелемi (1716—1795) «Подорож молодого Анахарсiса до Грецii» (1788), який служив як шкiльний пiдручник з iсторii Стародавньоi Грецii.

], що валявся в кiмнатi для занять. Пiд час прогулянок вiн розмовляв iз служником, що був, як i вiн, iз села.

Завдяки своiй старанностi вiн завжди був у числi середнiх учнiв, а одного разу навiть вийшов на перше мiсце з природознавства. Але в кiнцi третього року навчання батьки забрали його з колежу, щоб вiн студiював медицину; вони були певнi, що на бакалавра Шарль пiдготуеться самотужки.

Мати напитала йому квартиру – невеличку кiмнату на п'ятому поверсi – у знайомого фарбаря на вулицi О де Робек. Вона домовилась iз хазяiном про харчування, придбала синовi меблi – стiл i два стiльцi, привезла з села старе лiжко з вишневого дерева, купила чавунну грубку з запасом дров, щоб бiдна дитина не мерзла.

І через тиждень поiхала додому, суворо наказавши синовi поводитися як слiд, шануватися, – адже вiн тепер порядкуватиме сам собою.

Познайомившись iз програмою занять, Шарль довго ходив, як очманiлий: курс анатомii, курс патологii, курс фiзiологii, курс фармацевтики, курс хiмii, i ботанiки, i клiнiки, i терапевтики, не кажучи вже про гiгiену, i енциклопедiю медичних наук.

Всi цi незрозумiлi «логii» та «евтики» здавались йому нiби дверима до якогось храму, оповитого таемничим мороком.

Вiн не тямив нiчогiсiнько, хоч як уважно слухав викладачiв. А проте намагався працювати – позаводив загальнi зошити для всiх дисциплiн, вiдвiдував усi лекцii, не пропускав жодного клiнiчного заняття. Вiн виконував своi щоденнi завдання, як та коняка, що крутиться з зав'язаними очима на топчаку й сама не знае, що робить.