Пані Боварі. Проста душа (збірник)

Чи новачок не помiтив цiеi процедури, чи не посмiв проробити ii, – досить, що молитва вже давно скiнчилася, а вiн усе ще тримав свого кашкета на колiнах. Це був головний убiр мiшаного стилю, що поеднував у собi ознаки гренадерськоi шапки, уланського кiвера, фетрового капелюха, хутряного картуза i нiчного ковпака, – словом, одна з тих неоковирних речей, нiма потворнiсть яких не менш промовиста, нiж обличчя iдiота. Овальноi форми, випнутий на китовому вусi кашкет починався обiдком iз трьох ковбаскуватих валикiв; далi йшла червона околичка, поцяцькована оксамитовими та смушковими ромбиками, над нею – мiшкуватий верх, увiнчаний картонним многокутником з хитромудрим стрiчковим гаптуванням; на довгому тоненькому шнурочку телiпалася сухозлотна китиця.

– Встаньте, – сказав учитель.

Хлопець устав, кашкет упав додолу. Весь клас засмiявся.

Вiн нахилився й пiдняв кашкета; сусiд пiдштовхнув його лiктем, вiн упустив кашкета й пiдняв його ще раз.

– Та годi вам возитися з тiею каскою, – сказав учитель; з нього був неабиякий дотепник.

Учнi вибухнули дружним реготом. Бiдний хлопець зовсiм розгубився – вiн уже не знав, чи йому тримати кашкета в руцi, чи кинути додолу, чи одягти на голову. Нарештi вiн сiв i поклав його собi на колiна.

– Встаньте, – повторив учитель, – i скажiть менi ваше прiзвище.

Новачок, затинаючись, промимрив щось невиразне.

– Не чую!

Знову почулося те саме невиразне бубонiння, заглушене гигиканням учнiв.

– Голоснiше! – гукнув учитель. – Голоснiше!

Тодi новачок, набравшись духу, роззявив рота аж до вух i загорлав одчайдушно, мов кличучи когось здалеку:

– Шарбоварi!

У класi зчинився неймовiрний гамiр, що наростав ляскучим crescendo[2 - Музичний термiн, який означае поступове посилення звучання (im.).] (ми гикали, тюкали, тупали, верещали: «Шарбоварi, Шарбоварi»), потiм вiн потроху розпався на окремi голоси i довго не мiг ущухнути, схоплюючись раптом то в одному, то в другому рядi або пирскаючи тут i там стримуваним смiшком, наче не до кiнця загаслий фейерверк.

Та ось пiд градом штрафних завдань порядок у класi потроху встановився, i вчитель розiбрав, нарештi, слова: «Шарль Боварi», примусивши новачка продиктувати собi iм'я та прiзвище, проказати по складах i перечитати цiлком, а потiм звелiв бiдоласi сiсти на «ослячу лаву» пiд самою кафедрою. Хлопець хотiв був iти, але тут же нерiшуче зам'явся на мiсцi.

– Чого вам? – спитав учитель.