На дні

На днi

Іван Франко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«На днi» Івана Франка – соцiально-психологiчна повiсть, у якiй порушуються проблеми спiввiдношення суспiльного прогресу з морально-етичними нормами***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Олiвець», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.

Іван Франко

НА ДНІ

І

З полудня одноi хорошоi, весняноi недiлi здивувалися дуже два полiцiяни, що сидiли в «стражницi» дрогобицькоi комуни. До стражницi приведено якогось панка, молодого ще, середнього росту, в запорошенiм, але досить поряднiм уборi.

– А сей вiдки? – спитав капрал i змiрив молодого чоловiка вiд нiг до голови осовiлими вiд напитку очима.

– Староство прислало, мае йти «на цюпас», – вiдповiв полiцiян, що припровадив панка.

– М-м-м, – замичав капрал i встромив очi в стоячий перед ним тарiль, з останками м'яса та салати, а вiдтак пiдвiв iх трохи, щоб полюбуватися повною «гальбою» пива, ждучою своеi черги.

Полiцiян тимчасом видобув з-за пазухи письмо i подав капраловi. Се був засуд староства. Капрал узяв письмо до рук, розвернув, поглянув сюди й туди i почав слебезувати назву приведеного цюпасника, але, не можучи, мабуть, швидко впоратись з тою роботою, запитав його самого:

– А як ся пан називае?

– Андрiй Темера.

– А вiдки?

– З Тернополя.

– З Тернополя? Гм! А чого ж то пана сюди занесло аж з Тернополя? Га?

Темера немов i не чув того питання, – стояв та й роззирався по стражницi. Свiй капелюх i пальто вiн положив на крiслi.

– За чим пан ту приiхав? – спитав другий раз капрал погрiзно.

Темера спокiйним i твердим голосом вiдповiв:

– Менша о то.

Капрал витрiщив и на нього очi, – далi помiркувався.

– Але не менша, прошу вiдповiдати на мое питання!

– Не до вас належить мене о то випитувати.

Капрал почервонiв зо злостi, але прикусив зуби.

– Ов, мудрi ви, паночку, най ся преч каже! А що ви за ремiслом балуете?

– То вже моя рiч, – вiдказав Темера i почав ходити по стражницi та позирати крiзь вiкна на гiмназiальний огород, залитий зеленню всякоi деревини.