Червоне і чорне

Вiн мовчки спинився. На другому кiнцi зали, бiля единого вiкна, крiзь яке пробивалося свiтло, вiн побачив велике дзеркало в рамi з червоного дерева. Якийсь молодик у фiолетовiй сутанi i мереживному стихарi, але з непокритою головою, стояв за три кроки вiд дзеркала. Цей предмет здавався дуже недоречним у такому мiсцi; його, очевидно, привезли сюди з мiста. Жульен помiтив, що в молодика був сердитий вигляд. Правою рукою вiн поважно роздавав благословення в бiк дзеркала.

«Що б це могло означати? – подумав Жульен. – Мабуть, цей молодий священик виконуе якусь пiдготовчу церемонiю.

Вiн неквапно пройшов через усю величезну залу, не вiдводячи очей вiд единого вiкна i вiд молодика, що невпинно когось благословляв.

Що ближче вiн пiдходив, то ясно бачив, яке розгнiване обличчя в цього чоловiка. Помiтивши розкiшний стихар, обшитий мереживом, Жульен мимоволi спинився за кiлька крокiв вiд дзеркала.

«Я все-таки повинен звернутися до нього», – вирiшив вiн нарештi.

Молодик побачив його в дзеркалi, обернувся, гнiв миттю зник iз його обличчя, i вiн лагiдно запитав Жульена:

– Ну що ж, пане, вона, сподiваюсь, готова? Жульен остовпiв вiд подиву. Коли юнак обернувся до нього, Жульен побачив наперсний хрест на його грудях: це був сам епископ агдський. «Такий молодий, – подумав Жульен, – щонайбiльше на шiсть чи вiсiм рокiв старший за мене».

І йому стало соромно своiх шпор.

– Монсеньйор, – вiдповiв вiн несмiливо, – мене послав до вас ректор капiтулу пан Шелан.

– О! Я чув про нього багато доброго, – мовив епископ так лагiдно, що захоплення Жульена побiльшилось. – Даруйте менi, пане, я думав, ви той чоловiк, що мае принести митру, ii погано запакували в Парижi – парча зверху геть пом'ялась. Вона матиме просто жахливий вигляд, – сумно додав молодий епископ. – Та ще й чекати мене змушують!

– Монсеньйоре, я пiду по вашу митру, якщо ваше преосвященство дозволить.

Жульеновi гарнi очi подiяли на епископа.

– Прошу вас, пане, йдiть, – вiдповiв той з чарiвною лагiднiстю, – вона менi потрiбна негайно. Я в розпачi, що змушую чекати весь капiтул.

Дiйшовши до середини зали, Жульен обернувся i побачив, що епископ знов почав благословляти. «Та що ж це таке? – знов подумав Жульен. – Напевно, це якийсь церковний обряд, що пiдготовляе сьогоднiшню церемонiю».