Червоне і чорне

Але вiн не припускав i думки, щоб покинути гру, вiдмовитись вiд своiх планiв i жити бiля панi де Реналь, задовольняючись, як дитина, тими радощами, якi приносить кожен новий день.

Вiн ламав собi голову, вигадуючи всiлякi плани, якi через хвилину здавалися йому безглуздими. Одне слово, вiн почував себе глибоко нещасним, коли раптом годинник на замку пробив другу годину ночi.

Цей звук розбудив його так само, як крик пiвня розбудив святого Петра. Вiн вiдчув, що настала найтяжча мить. З тiеi хвилини як Жульен зважився на свою зухвалу пропозицiю, вiн про неi не згадав нi разу – адже ii було так погано сприйнято!

«Я сказав iй, що прийду о другiй, – подумав вiн, пiдводячись, – нехай я неотеса i невiглас, – яким i мае бути селянський син (панi Дервiль менi це добре дала зрозумiти), – але принаймнi я не буду легкодухим».

Жульен мав пiдстави пишатися своею мужнiстю, однак нiколи ще вiн не силував себе так тяжко. Вiдчиняючи дверi своеi кiмнати, вiн так тремтiв, що колiна його пiдтинались, i довелося прихилитись до стiни.

Вiн був босий. Пiдiйшовши до кiмнати пана де Реналя, вiн прислухався; за дверима чулось голосне хропiння. Жульена охопив глибокий розпач. Значить, у нього не було жодного приводу не йти до неi. Але, Боже праведний, що ж вiн там робитиме?! Вiн не мав нiякого плану, а коли б i мав, то почував би себе тепер таким розгубленим, що все одно не змiг би його здiйснити.

Кiнець кiнцем, страждаючи в тисячу разiв бiльше, нiж коли б iшов на смерть, Жульен вийшов у коридорчик, який вiв до спальнi панi де Реналь.

У кiмнатi горiло свiтло: на камiнi стояв нiчник; такоi бiди вiн не чекав. Побачивши його, панi де Реналь миттю схопилася з лiжка.

– Нещасний! – вигукнула вона.

Обое розгубилися. Жульен забув усi своi честолюбнi плани i став самим собою; не сподобатись такiй чарiвнiй жiнцi здалося йому найбiльшим нещастям. У вiдповiдь на ii докори, вiн кинувся iй до нiг i обхопив руками ii колiна.

Через кiлька годин, коли Жульен вийшов з кiмнати панi де Реналь, про нього можна було сказати, висловлюючись мовою романiв, що йому не лишалось бiльш нiчого бажати. Справдi, кохання, що вiн до себе викликав, i несподiване враження, яке справили на Жульена ii принади, дали йому перемогу, якоi вiн нiколи не домiгся б своiми незграбними хитрощами.