Червоне і чорне

Нарештi йому спало на думку, що можна буде, коли спритно взятись до справи, переконати пана де Реналя, нiби для письмових робiт хлопчикiв найкращою темою були б життеписи славнозвiсних дворян цього краю. Через мiсяць, доклавши немало зусиль, Жульен домiгся здiйснення свого задуму, а ще згодом наважився в розмовi з паном де Реналем натякнути на дещо значно труднiше для благородного мера; йшлося про те, щоб сприяти збагаченню лiберала – записатися абонентом у його книгарню. Пан де Реналь не заперечував, що треба дати старшому синовi уявлення de visu[16 - Наочно (лат.

).] про численнi твори, якi можуть згадуватися в розмовi, коли вiн буде у вiйськовiй школi. Але Жульен бачив, що пан мер уперто не хоче йти далi. Хлопець пiдозрював, що тут е якась таемна причина, але не мiг ii розгадати.

– Я гадаю, пане, – сказав вiн якось йому, – що було б украй непристойно, коли б таке почесне дворянське прiзвище, як Реналь, потрапило у брудний список абонентiв книгаря.

Обличчя пана де Реналя прояснiло.

– Було б так само прикро, – провадив далi Жульен смиренним тоном, – для бiдного студента теологii, якби коли-небудь виявилося, що його iм'я було в списку книгаря, який дае книги додому.

Лiберали могли б мене звинуватити в тому, що я брав нечестивi книги; хто знае, чи не понаписували б вони там пiд моiм iменем назви цих огидних книжок.

Але тут Жульен помiтив, що збочив з правильного шляху: обличчя мера знов прибрало збентеженого i невдоволеного виразу. Жульен замовк. «Тепер вiн у моiх руках», – сказав вiн сам до себе.

Через кiлька днiв старший хлопчик, побачивши в «Щоденнiй газетi»[17 - «Щоденна газета» («Quotidienne») – друкований орган ультрароялiстiв, який проповiдував найреакцiйнiшi заходи i бiлий терор.] оголошення про якусь книжку, почав розпитувати про неi Жульена в присутностi пана де Реналя.

– Щоб не дати якобiнцям приводу трiумфувати, – сказав молодий гувернер, – i щоб я все-таки мав змогу вiдповiдати на запитання пана Адольфа, можна було б записати абонентом в книгарню кого-небудь iз ваших слуг.

– Непогана думка! – радо вигукнув пан де Реналь.

– Треба тiльки вжити заходiв, – сказав Жульен iз серйозним, майже сумним виразом, що так личить деяким людям, коли вони бачать здiйснення давно виплеканоi мрii, – треба вжити заходiв, щоб слуга не брав нiяких романiв. Потрапивши в дiм, цi небезпечнi книжки могли б зiпсувати покоiвок панi та й самого слугу.

– Ви забуваете ще про полiтичнi памфлети, – додав пан де Реналь погордливо.