Червоне і чорне

«Прокляте ледащо! – закричав його батько, як тiльки вiн повернувся. – Чи вистачить у тебе совiстi заплатити менi хоч за харчi, на якi я витрачався стiльки рокiв! Забирай свое дрантя та йди до пана мера».

Жульен, дивуючись, що його не б'ють, поспiшив з дому. Однак, ледве вiдiйшовши з-перед батькових очей, хлопець уповiльнив ходу. Вiн вирiшив, що для його лицемiрства буде корисно зайти до церкви.

Це слово вас вразило? Перше нiж удатися до такого жахливого слова, душа молодого селянина пройшла чималий шлях.

З раннього дитинства, коли вiн якось побачив драгунiв 6-го полку в довгих бiлих плащах, у касках iз довгими чорними султанами, – цi драгуни поверталися з Італii i прив'язували своiх коней перед гратчастим вiкном його батька, – Жульен марив вiйськовою службою. Пiзнiше вiн захоплено слухав розповiдi старого полкового лiкаря про боi бiля мосту Лодi, пiд Арколем i Рiволi[12 - …боi бiля мосту Лодi, пiд Арколем i Рiволi… – перемоги Наполеона Бонапарта над австрiйськими вiйськами пiд час iталiйськоi кампанii 1796–1797 рокiв.

], помiчав палкi погляди, що iх кидав старий на свiй орден.

Та коли Жульеновi було чотирнадцять рокiв, у Вер'ерi почали будувати церкву, яку для такого маленького мiстечка можна назвати розкiшною. Жульена особливо вразили чотири мармуровi колони. Вони уславились на весь край через ту смертельну ворожнечу, що ii викликали мiж мировим суддею i присланим у Безансон молодим вiкарiем, про якого казали, нiби вiн – шпигун конгрегацii.

Мировий суддя через це мало не втратив своеi посади – принаймнi така була загальна думка. Адже вiн насмiлився посваритись iз цим священиком, який майже двiчi на мiсяць iздив у Безансон i там, кажуть, бував у самого монсеньйора епископа.

Саме тодi мировий суддя, батько численноi родини, ухвалив кiлька вирокiв, якi здалися несправедливими: всi вони були спрямованi проти тих жителiв, котрi читали «Конституцiоналiста»[13 - «Конституцiоналiст» («Constitutionnel») – газета лiберально-буржуазного спрямування, що вiдiгравала значну полiтичну роль пiд час Реставрацii.

]. Добромиснi перемогли. Щоправда, йшлося лише про суми в три чи п'ять франкiв; але один iз цих малих штрафiв припав на цвяхаря, хрещеного батька Жульена. Розгнiвавшись, цей чоловiк скрикнув:

– Як усе змiнилося! І подумати тiльки – понад двадцять рокiв суддю вважали чесною людиною!

Полковий лiкар, Жульенiв друг, на той час уже помер.