Червоне і чорне

Пан Аппер зрозумiв, що мае справу з мужньою людиною; разом з поважним священиком вiн вiдвiдав в'язницю, лiкарню, притулок, багато розпитував i, незважаючи на дивнi вiдповiдi, не дозволив собi нi слова огуди.

Огляд тривав кiлька годин. Священик запросив пана Аппера пообiдати з ним, але молодий парижанин послався на те, що йому треба написати кiлька листiв: вiн не хотiв ще бiльше компрометувати свого великодушного супутника. О третiй годинi вони закiнчили огляд притулку для бiдних i ще раз повернулися до в'язницi.

При входi iх зустрiв тюремник, клишоногий велетень шести футiв на зрiст; його бридке обличчя стало зовсiм огидним вiд страху.

– Ах, пане, – сказав вiн священиковi, тiльки-но побачив його, – цей добродiй, що з вами, часом не пан Аппер?

– Ну то й що? – мовив священик.

– А те, що я вчора дiстав найсуворiший наказ, – пан префект прислав його з жандармом, який скакав цiлу нiч, – нi в якому разi не пускати пана Аппера до в'язницi.

– Я вам заявляю, пане Нуару, – вiдповiв священик, – що цей приiжджий е пан Аппер.

Чи ви визнаете за мною право заходити до в'язницi повсякчасно, вдень i вночi, в будь-чиему супроводi?

– Так, пане кюре, – тихо сказав тюремник, схиливши голову, наче бульдог, якого змушують слухатись, показуючи палицю. – Проте, пане кюре, в мене е жiнка й дiти, i, якщо на мене буде подана скарга, мене звiльнять, а годуе мене тiльки служба.

– Менi теж було б дуже неприемно втратити парафiю, – вiдповiв добрий священик схвильованим голосом.

– Хiба ж можна рiвняти! – жваво пiдхопив тюремник. – У вас, пане кюре, – це всiм вiдомо, – вiсiмсот лiврiв ренти з вашоi земельки…

Ось якi подii, перебiльшенi й перекрученi на двадцять рiзних ладiв, уже два днi розпалювали всi лихi пристрастi в мiстечку Вер'ер. Саме з цього приводу виникла зараз суперечка мiж паном де Реналем i його дружиною. Вранцi вiн у супроводi пана Вально, директора притулку для бiдних, ходив до кюре, щоб висловити йому свое крайне незадоволення.

У пана Шелана не було нiяких покровителiв; отже, вiн вiдчув, якими наслiдками загрожуе йому ця розмова.

– Ну що ж, панове! Я буду, мабуть, третiм вiсiмдесятирiчним священиком, якого усунуть iз посади в цьому краi. Я тут уже п'ятдесят шiсть рокiв; я хрестив майже всiх жителiв мiста, яке було iще селищем, коли я приiхав. Щодня я вiнчаю молодих так само, як колись вiнчав iхнiх дiдiв.