Червоне і чорне

На думку Прево, Стендаль був одним з головних учасникiв переоцiнки художнiх критерiiв у французькому мистецтвi початку XIX ст., але в боротьбi за утвердження реалiстичного методу багато в чому дотримувався своерiдних стильових принципiв. І саме поетика Стендаля, завдяки властивому iй аналiтично-психологiчному зображенню свiту крiзь призму сприйняття дiйсностi головними героями, новаторському тодi засобовi внутрiшнього монологу, смiливим порушенням традицiйноi форми оповiдного ритму, переплетiнню фабульних компонентiв i т.

iн., явно наближаеться до реалiстичноi романноi технiки XX столiття.

Було б неправильно розглядати творчiсть Стендаля поза iсторичною епохою й тогочасним лiтературним середовищем. Його естетика, як i естетика Бальзака, виросла з джерел фiлософського матерiалiзму XVIII ст. Обидва подiляли думку, що лiтература вiдбивае життя суспiльства. Подiбним було, зрештою, iхне творче покликання – поетично вiдтворити цiлу систему життя, хоч кожен пiдходив до цiеi мети по-своему. До того ж Стендалю належала особлива, незвична для тих часiв художня концепцiя людини.

У передмовi до першого видання «Утрачених iлюзiй» (1837), порiвнюючи свiй труд з працею вченого, Бальзак зауважив, що коли письменник всебiчно зображуе суспiльство в рiзних аспектах, на всiх етапах його розвитку, вiн повинен «виходити з принципу, що соцiальний лад так пристосовуе людей до своiх потреб i так iх калiчить, що вони перестають бути схожими на самих себе… завжди дiють у дусi часу, вiдповiдно до свого мiсця в суспiльствi».

Стендаль повнiстю дотримувався принципiв матерiалiстичного детермiнiзму i так само, як Бальзак, викривав згубний вплив фiнансовоi й вельможноi верхiвки на моральний клiмат суспiльства. Вiн не належав до поширеного в реалiстичнiй лiтературi першоi половини XIX ст. типологiчного чи, як iще його називали, «фiзiологiчного» напряму, в основi якого лежить створення чiтко окреслених образiв-типiв, що становили б у своiй основi сукупнiсть ознак, властивих певному суспiльному прошарковi, професii, вiковi, статi, темпераменту, що до певноi мiри обмежувало можливостi й вагу психологiчного аналiзу.

Безперечною заслугою Стендаля було те, що, пiддаючи найприскiпливiшому розглядовi iндивiдуальний свiт героя як представника певного соцiального середовища, вiн водночас показував людину в ii активнiй суспiльнiй функцii. Нове розумiння типовостi сприяло тому, що творець образiв Жульена Сореля, Люсьена Левена, Фабрiцiо дель Донго, Джiни Сансеверiни та iн.